Читати книгу - "Драконяча пропозиція, або Лапу і хвіст тобі у подарунок, Ліра Куміра"

Отямилася я в невеликій, але світлій кімнаті. Поруч зі мною сидів стурбований Ліам і щось нашіптував, безперервно погладжуючи мою долоню. Це приносило якесь заспокоєння, а разом із ним я згадала все, що сталося зі мною біля тієї злощасної гори, слова Міара, його дії, потім крики Ліама і наше з ним ефектне зникнення.

Поведінка сусіда свідчила про те, що я йому дійсно не байдужа, а ось те, що накоїв його брат, і його слова свідчили про протилежне. Як я могла так помилитися? Хоча, чому тут дивуватися, у мене ж і досвіду спілкування з хлопцями толком не було.

Але ці спогади виявилися не єдиними, були й інші. Ті, що прийшли разом із силою та знаннями. Спогади сповнені ніжності й болю. Такі суперечливі та такі близькі почуття. Добре, що я не встигла закохатися в жодного з братів, адже тепер я навіть собі не дозволю обманюватися. Вони інші, не такі як всі люди. Та й не люди вони, а точніше не зовсім люди. Найсильніші маги, двоіпостасні стародавні істоти.

Так-так, хлопцям не двадцять і навіть не двадцять п'ять, їхній вік обчислюється тисячоліттями. Прокляті. Вони вигнанці, не визнані власними батьками й не прийняті своїм же народом. Обмануті та озлоблені. Зараз я точно це знала, адже пам'ять «Провидиць» мені підказувала і навіть показувала деякі «картинки» з минулого. 

Я мовчки потягнулася, перевіряючи стан свого тіла. Начебто нічого не болить. Хоча, мій організм разом із силою набув і властивісті самовідновлюватися. Корисне вміння, треба визнати.

Ліам не поспішав починати розмову, а я не бачила в ній сенсу. Мені не потрібні були виправдання чи пояснення того, що сталося. Я це й так ЗНАЛА. Але мовчання не могло тривати вічно, тому «фальшивий сусід» заговорив першим:

- Вибач, що тут так тісно, але це єдине місце, про яке не знає Міар, - зовсім не те, чого я очікувала.

- Ми ховаємося від твого брата? - Здивувалася. Навіщо молодшому все це?

- Поки що так. Але він скоро знайде нас, бо мого щита недостатньо, щоб сховатися від такого сильного мага, - мій співрозмовник знизав плечима, визнаючи свою слабкість перед старшим братом.

- Зате мого вистачить, - я створила кілька рун просто в повітрі, вкладаючи в них отриману енергію.

Магічити виявилося, з одного боку, легко, а з іншого - я так до пуття і не зрозуміла, як це робиться. Знання прийшли разом із магією, але викрутити такі знаки в повітрі - це вміння вище мого розуміння. Це як якби я в трирічному віці почала ні з того ні з сього писати китайською.

- Ого... але звідки? - Потиснула плечима у відповідь:

- Разом із силою прийшли й знання, але я в них поки що не розібралася. Мені потрібен час, щоб отримане розкласти по поличках, - несподівано для самої себе зізналася, дивлячись в ошелешені очі хлопця.

- Що? Не може бути! Але як? - Я бачила непідробне сум'яття на обличчі Ліама.

- Не знаю. Ці вміння просто в моїй голові. А ось як це працює - я не в курсі, вам краще знати, - відмахнулася, намагаючись не показувати, що все ж трішки злукавила.

Все ж деякі підказки були, просто я в них не зовсім ще розібралася.

- Дивно! Раніше такого не було. А крім знань і сили ще щось з'явилося? - «Так», але це слизький шлях, і я не впевнена, що хлопцеві можна довіряти, а точніше сумніваюся в цьому.

- Поки що не відаю. Більше нічого не вдалося зрозуміти, - брехня, тільки б пройшла, адже він щось відчував. - Може, з часом прийде усвідомлення, - а ось це вже маленька правда. Ну ж бо, проковтни їх.

Ліам ствердно кивнув, несподівано припинивши свій допит.