Читати книгу - "Бодай Будка, Наталя Василівна Бабіна"

слово з літературної української мови означає, по-російському кажучи, «невежда». Так-от, є такі місця на Землі – і раніше на це звертали більше уваги, бо воно того варто – де виходить на поверхню з натрів якась потуга, створюється, науковою знову-таки мовою кажучи, якесь поле, а я б своєю мовою сказала, що над ними клубляться якісь хмари, хмаряться чийсь замисли. У таких місцях часто відбуваються різні неординарні події. Деколи добрі, деколи жахливі, але завжди їх неможливо пояснити. Пропадають, – а буває, навпаки, з’являються незрозуміло звідкіля – люди, які нічого про себе не пам’ятають, вмирають нагло, непояснимо альпіністи, буває, з-під землі доносяться неясні гуки, низьке гудіння, яке викликає нестерпну паніку в усіх, хто його чує. Там можуть зненацька одужати смертельно хворі чи також зненацька захворіти смертельною хворобою абсолютно до тих пір здорові. Тут деколи з’являються НЛО та кораблі-примари, тут, буває, зустрічають ангелів або люддя (це створіння, подібні на людей, але не люди), а деколи – бачать…

(…тут я випадково глянула у вікно й знов побачила тую жінку, яку здаля бачила на лузі в день переїзду. Але цього разу вона ходила набагато ближче. Знову синьо-зелена сукня спадала аж до долу; цього разу я роздивилася ліпше: рухи гарні та доладні – ідеально граціозні; темні до середини спині волосся; невеличкій овал лиця, біла шкіра. Задумливо плила вона зеленою травою; вдумливо шукала якесь зілля – так подалося – час від часу знаходила, зривала тихо, клала в кошик…)

– бачать саму Смерть…

(Жінка на лузі спинилася, глянула – душа моя обмерла, я відчула, що бліднію, і тихий жіночий голос – голос Смерті – зазвучав мені в голові, перекриваючи те, що протягувала говорити Наталка: «Смерть лугом вийде до Буга, до Лисячого Хвоста принесе кошик життя. Смерті не слід боятися. Всіх приймає Смерть – Смерть-мати, солодкий сон змучених, сита нинаїджаних, обійми закоханих. Так, я така. Лугом Смерть ходить, дивися на неї без остраху. Втішно роботу свою робить Смерть, луг красує. Зів’яв деревій – (жінка нагнулася, зірвала травичку) – до кошика його, до братів-деревіїв; кохілка квитюча не відає, навіщо її зривати – і я не відаю, але знаю, що вже час, вже треба… Лотать – це дитина. Калачики, один за одного тримаються, плетуться, – це солдати. Троян, тричі розумний. Моєю рукою водить той, хто водить усім світом. Куряча сліпота, до неї маленька березка. Зілля твоєї баби Мокрини було – звіробій, а дерево її – бар’як. А зілля Оксани я не зривала, ні.)

Прибита думкою, що я остаточно сходжу з глузду, я перевела очі на Наталку.

– Що цікаво, назви таких місць часто утримують такі слова, як «довгий», «кривий», «хвіст», «закрут», «луковина», «прилука» – щось таке, що тягнеться, вигинається… – казала вона.

Голос Наталки знов пропав, заглушений моїми спантеличеними думками.

Смерть?! Смерть!

Це сама Смерть була! На лузі біля Будки, біля Лисячого Хвоста.

Хвоста!

Я знов глянула за вікно – жінка з лугу зникла.

– Сили добра, але й сили лиха тут найчастіше контактують з родом людським. Вибирають далеко не всіх, показуються не всім. Думаю, що…

І тут я здалася. Так. Хай. Хай місця сили, хай Оксанка відьма. Хай з’їжджаю з глузду. Але, Боже, як страшно. Ляк сплів намисто з дрібних бісерних крапель на моєму чолі.

– …що Оксана могла стати їх жертвою, маю на увазі, жертвою оцих злих сил. Чому я так вважаю? По-перше, я давно помічала за нею, що вона була відчайдушна, гаряча, деколи – «що то я»… Коли вважала, що то треба – діяла без огляду… (Я подумки погодилася, зганувши історію з виборами, коли вона проявила неабияку сміливість, бувши головою виборчої комісії в Страдче та викривши там фальсифікації.) Під час наших практик я не раз казала їй, що вона необережна, вона ж тільки підсміхувалася, – говорила далій Наталка. – І саме з цих міркувань могла привернути до себе смертельно небезпечну увагу. По-друге, сама її смерть… Те, як саме і де вона померла – це підозрілим видається… Дуже підозрілим… Ну от дивіться… До слова, у вас тут є Інтернет? О, дякую.

Наталка осідлала ніс окулярами та доволі довго возилася з ноутбуком, який я їй підсунула.

– Ось, прошу, подивіться, – вона розвернула екран до нас. – Це наш закритий сайт, інформація з нього не потрапляє у відкритий доступ.

Ми побачили кілька фото знівечених котів.

– Мы тоже видели такого кота, и что? Что это доказывает? – з викликом спитала Ленка; вона ще, очевидно, на відміну від мене, не змирилася.

– Ах, і ви таке бачили?! Тоді це ще більш нерушимо доказує, що Острах вибивається наверх.

– Я сейчас рехнусь, честное слово. Вы не могли бы все-таки взять себя в руки и не говорить дурацкими – извините за грубое слово – запугиваниями и загадками, а объяснить все четко.

– Я ж і стараюся пояснити максимально чітко! – запалилася і Наталка. – Казок днів не буде! Світлих снів не буде! Вас чекає кошмар! А може, й нас! – Наталка зірвала з носа окуляри, блиснули вишневим огнем карі очі; вона, очевидно, також розхвилювалася. – Я багато чого не знаю й сама, зрозумійте. Але до нас, у нашу організацію відьмаків, поступала останнім часом інформація про деякі речі, які свідчать: близиться щось грізне, страшне. Оці коти зарізані… Причому повідомлення про них приходили тільки з Білорусі. Дехто з нас вважає, що так проявляє себе зловорожа для Землі сила. Ніхто точно не відає, що вона уявляє з себе, звідкіль вона: з натрів Землі, чи з Космосу, чи, може, із лабораторій сусідньої держави – свідчення про це дуже обривисті, плутані та неясні… Але: коти, смерть Оксани на старому кладовищі, де поховані відьмаки – повірте, там могили саме відьмаків, та й ще з наймогутніших… Це вже знаки конкретно для вас. Ігнорувати ці знаки не можна.

– Вы не заставите меня поверить во все эти россказни. Это просто несерьезно. Убейте, не поверю, – відрізала Ленка.

– Не знаю, убью ли я тебя, если скажу, что только что видела Смерть и она говорила со мной, точнее, говорила мне, – сказала я.

Глибину мовчання, що воцарилося на веранді Будки, неможливо було навіть виміряти.

Очі Наталки засвітилися так, як, мусить, сяяли брильянти вечором на пишнім магнатськім банкеті; рот Ленки трохи перекосився; від першого звука дзвінка Ленкового мобільника ми всі здригнулися.

Урочистий, сильний звук «Оди до радости» лунав і лунав, але Ленка не відповідала. Нарешті отямилася:

– Слушаю! – але слухала неуважно. – Да, я поняла. Симптомы неспецифические. Подожди, я перезвоню тебе через несколько минут, – вона відключилася і повернулася до Наталки. – Мне нужно ехать, меня срочно вызывают в город, – після паузи невеличкої признала. – Я не хочу, чтобы вы думали, будто я отношусь к вашим словам несерьезно. Хоть верить во все это не хочется. Но что вы советуете нам сейчас делать?

– А що тут порадиш? Дивитися, приглядатися, реагувати по міри виникнення проблем… Ми ж не відаємо, що нас чекає. Але ось що треба зробити негайно – підготуватися до катаклізмів. Ну там, набути продуктів, щоб довго заховувалися, батарейок, бензину там, ну не знаю, ліки, коли треба…

– Солі та запалок.

– Так, солі та запалок. Подивіться в Інтернеті,