Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

Сідаю до столика із дзеркалом, щоб виконати вечірні процедури з обличчям. І дивлячись на себе, зізнаюся — вперше за довгий час я зла. На цій хвилі я зловила себе, коли годину тому не втрималася тут ховатися від чоловіків і приєдналася до них на кухні. Я гадала, що читання допоможе прискорити біг часу й гість так швидше піде, але сконцентруватися тоді мені було важко. І от знадобилось багатенько часу, щоб збагнути чому саме так відбулося.

А річ у тім, що я ображена на Сашка. Що він про себе думає взагалі? Коли хоче, тоді й закохує у себе, коли хоче, цілує та закидає компліментами, а потім прохає відпустити його й не планувати наступних зустрічей. І навіть телефонувати стає забороною! Але після всього цього він знову тривожить своєю появою, ще й запитаннями розкидається! Та хіба ж це нормально?

Цієї миті, користуючись міцелярною водою, дякую долі, що я свого часу зустріла Харитона.

Хоч як не билося швидко моє серце у присутності того клятого географа, але моїм гарантом стабільності, надійності та вірності є Харитончик.

Так, наші стосунки можливо не назвати яскравими, не рахуючи наші вечірки на свята, проте вони здорові... Принаймні про це наголошує мій психотерапевт. Олеся Богданівна запевняє, що здорові стосунки саме такі і є — вони чітко розплановані й прісні. Однак вони екологічно безпечні для емоційного здоров'я.

Харитон береже мої нерви, не роблячи зі стосунків гойдалки — чим не найвищий прояв любові?

Та й взагалі я вважаю, що у нас ідеальна сім'я. І хоч моя сестра вважає, що це нав'язана мені думка мого чоловіка, та я можу запевнити, що вона моя. Як дівчина, котра мріяла змалку вийти заміж і мати сім'ю — я ідеально влаштувалася й маю те, що жадала.

У тім, що Харитоша може стати чудовим чоловіком, я майже ні дня не сумнівалася, а коли настав момент відповідати йому, чи погоджусь я на роль його дружини — ні мілісекунду не вагалася з відповіддю  Першої ж нашої зустрічі він проявив свою зацікавленість мною, одразу покликавши на побачення, а на побаченні зізнався, що закохався й думає, що я саме та й завірив мене у своїх серйозних намірах. На третьому побаченні я вже познайомилася з його батьками, а на восьмому, за менше, ніж місяць після знайомства — коханий зробив мені пропозицію. Я погодилась тоді не тому, що інших варіантів чоловіків не мала, а тому, що бачила, як енергійний брюнет прагне зробити мене своєю. У той час я переживала не найкращі свої часи й одна близька подруга змушувала мене якось відволікатися. Одним із методів відволікань і були побачення. Проте мало з них, тих побачень зі мною, тоді ще невимовно нещасною, бодай мали повторення понад двох разів. Всі кавалери того часу були мені метеликами одноденками. І лише Харитоша обирав, обирає та продовжуватиме мене обирати й далі. Таку, як я є. За це я його й кохаю.

Цінність чоловіка у його відданості. Мій Харитоша саме такий. Хоч якою б я не була — а він зі мною лишається!.. Будь-який би інший, на місці Харитончика, вже б втік від мене, або зайшов мені заміну, але тільки не він. І я йому за це безмежно вдячна, і я готова бути з ним вічність, і віддавати йому своє тепло, підтримку та кохання...

Які можуть бути ще докази нашої сили почуттів?

І знайшов же до чого причепитися! Клятий географ! Питаннями вводить мене у конфуз.

Але ж хіба це мені має бути ніяково? Ніяк ні. А чим може похвалитися сам Сашко? Розлученням? Ха! Так йому й треба... Я ні краплі не здивована такій новині.