Читати книгу - "Дама і Король, Viter"

Після шкільного дзвінка Ян і Ліана домовилися зустрітися ввечері у кімнаті Яна, щоб розпочати роботу над їхнім проєктом .

Увечері, коли на вулиці було темно, Ліана постукала у двері будинку Яна. Він відкрив із теплою посмішкою, немов уже чекав на цей момент увесь день.

— Привіт, заходь, — сказав Ян, відступаючи ручку дверей, щоб Ліана могла увійти.

Вони пішли до його кімнати . Кімната Яна була справжнім царством юного дослідника: на столі — розкидані підручники, конспекти, і навіть кілька старих плакатів із зображеннями законів Ньютона. В куточку стояв ноутбук, а на полиці – модель Сонячної системи, яку Ян любив крутити, коли думав про щось важливе.

— Ну що, починаємо наше дослідження? — з ентузіазмом запитав Ян, уже сідаючи за робочий стіл.

Ліана присіла поруч і акуратно витягнула з сумочки зошит з нотатками. Обидва поглянули на купу завдань, які потрібно було розібрати й обговорити.

— Окей, спочатку потрібно підготувати коротку презентацію, — сказав Ян, відкриваючи один із розділів підручника. Тільки давай спочатку перекусимо ?!

— Добре.

Ян усміхнувся, і невдовзі вони влаштували невеличкий перекус на підлозі біля столу. Атмосфера була розслаблена, мовби кожен із них забув про контрольні та дедлайни, а робота над проєктом перетворилася на справжню пригоду.

Раптом, під час смішної розмови про те, як би виглядав закон тяжіння, якби його пояснювали у формі танцю, Ліана, засміявшись, підстрибнула, щоб показати Ян, як виглядає «танець невдачі». Вона так енергійно зробила крок уперед, що випадково наступила на край його ноги.

— Ай! — Ян невимовно зітхнув, втративши рівновагу на кілька секунд.

Ліана миттєво намагаючись вибачитися сказала:

— Пробач, я не хотіла!

В цей момент обидва так несподівано нахилилися вперед, що їхні обличчя майже зустрілися. Легка невдача призвела до того, що їхні губи випадково торкнулися.

— Ой, вибач! — Ліана, червоніючи, відштовхнулася, але обличчя Яна залишалося близько, а його очі блищали від несподіванки й сміху.

— Це… здається, закон тяжіння не лише фізичний, а й романтичний, — прошепотів Ян, все ще трохи здивовано посміхаючись.

Ліана не змогла стримати сміх.

— Ну, ось тобі і демонстрація: коли двоє людей взаємно притягуються, закон працює бездоганно, — пожартувала вона, трохи нервово, але з радістю.

Обидва посміялися, і напруга миттєво зникла. Незграбний інцидент перетворився на смішний спогад, який вони обов’язково згадуватимуть, як доказ того, що навіть у невдалих моментах можна знайти щось прекрасне.

— Отже, давай повернемося до нашого проєкту, — запропонував Ян, все ще посміхаючись. — Але тепер, коли закон тяжіння довів свою силу і в іншій площині.

— Звісно, — відповіла Ліана, відводячи погляд, але з теплотою в очах. — Продовжимо наше дослідження, і, можливо, наступного разу ми зможемо пояснити цей закон так, щоб він ніколи не призводив до випадкових поцілунків.

— Або навпаки, — підморгнув Ян, — це був чудовий експеримент.

Вечір продовжувався, наповнений жарками, сміхом та невимушеними розмовами про фізику, математику та життя. З кожною хвилиною між Яном і Ліаною виникала дедалі міцніша зв’язок, побудований на гуморі, взаєморозумінні і навіть на тому, як закон тяжіння може несподівано змінити все.