Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

Минуло два дні, перш ніж вчитель Ракор та учень Хаол зустрілися знову. Це був урок основ створення туману, після якого педагог попросив хлопчика затриматися.

- Так, вчителю…? – тихенько відгукнувся той та зупинився біля великого столу наставника, тримаючи оберемок своїх зошитів в руках.

Очі Хаола знову були направлені тільки униз, плечі стиснуті, а уся постава ніби згиналася під кремезною вагою чужих поглядів.

- Я знайшов для тебе пару книжок у бібліотеці, - взяв дорослий три книги, що лежали у стороні, та посунув їх на край столу, ближче до учня. – Уважно прочитай та не бійся задавати питання, якщо щось буде незрозуміло.

- Угу… - підлегло кивнув хлопчик, розглядаючи назву найвищої з них. – Це про дощ? – підняв погляд до педагога.

- Не тільки. Там є про туман, дощ, інші опади та атмосферний тиск. Зосередься саме на темах, які тобі були незрозумілі, - похлопав по обкладинці. – І на тому, як зробити свою хмаринку стабільнішою.

- Угу… - тихенько кивнув Хаол, опустив очі на тексти, підійшов та поклав їх на свої зошити у руках.

- Практикуєшся? – невимушено поцікавився Ракор, склавши долоні разом.

Хлопчик ніяково відвів погляд у сторону, ховаючи його від педагога.

- Хаоле, - наполегливо повторив той.

- У мене погано виходить, - сумно зізнався учень.

- Нічого. Головне не полишай своїх спроб. Якщо хочеш, я можу допомогти тобі із практикою.

Хлопчик незручно відвернув обличчя, сильніше підіймаючи плечі.

- Загалом, - відсторонився наставник. – Якщо тобі знадобиться допомога – звертайся. Наша ціль навчити тебе повною мірою володіти своїми магічними силами і поки ми цього не доб’ємося…

- А якщо у мене слабкі магічні сили…? – зажурився молодший. – Що як я просто слабкий маг…? 

Ракор кинув погляд на його волосся, оцінивши довжину хвоста, який був перев’язаний стрічкою ближче до тім’ячка:

- Я б не сказав, що твій ахор помітно менший за твоїх однокласників, - повернувся він до обличчя Хаола.

- Але у них великі хмаринки… - зовсім прикро жалівся учень. – А у мене малюсінька…

- Тобі не вистачає майстерності, а не магічної сили. Твоя хмаринка не слабка, а нестабільна.

- Але вона маленька… - настоював на своєму Хаол.

- Так, маленька, однак не через недостачу магічної сили, а через те, що ти не знаєш, як цією силою керувати. Можливо, ти і знаєш як, однак головою, а не відчуттями.

- Я не розумію вас, - ображено подивилася дитина на вчителя. – Я роблю так, як написано, а хмаринка все одно мала.

«Може, - задумався педагог, - дійсно проблема саме у цьому? У тому, що він не може відчути у собі перетікання магічних сил?»

- Хм… - дуже філософськи протягнув Ракор, дивлячись на учня. – Хаоле, а ти ходиш на уроки медитації?

Той опустив голову та незгідно надувся, притиснувши до грудей зошити із книжками.

- Тобі не подобається медитація? – здивувався наставник.

- Усі вчителі проводять її на вулиці, а там – холодно, - буркнув хлопчик.

- Хм… А як же вчитель Даікон? Чи він вже не проводить медитацій?

- Я висоти боюся, аби сидіти на даху.

- Можу зрозуміти, - неоднозначно покачав чоловік головою. – Я туди теж видиратися не наважувався… Але як щодо вчителів із водяною кров’ю? Хіба зі всіма ти мерзнеш?

- Медитації нудні. Усі просто сидять та не рухаються годину, - незадоволено видав Хаол.

- Ох… - співчутливо протягнув Ракор. – Медитація це зовсім не про те, аби просто сидіти та не рухатися… Хіба тобі не пояснили що у цей період треба робити?

- Ні про що не думати та дихати, - відвів той погляд у сторону.

Вчитель протяжно видихнув:

- Тобі це пояснював хтось із вогняною кров’ю?

- Хіба є різниця?

- У водяної крові це трохи інакше працює… Скажи, у тебе сильна водяна кров?

- Батько з академії Безкрайньої гладі.

- Отже сильна. Давай, помедитуємо сьогодні разом? Я спробую показати тобі, як тілом перетікає магічна сила. У нас із тобою якраз протилежна кров – ти маєш відчути мою без особливих зусиль.

- Як я маю відчути вашу кров? – насторожено покосився хлопчик на дорослого.

- Не хвилюйся, я просто візьму тебе за руки. Подумай поки що про місце, де ми можемо сісти та помедитувати. Там має бути тихо, аби ти не відволікався. Займемося цим після уроків.

- Добре, вчителю, - відвів той очі.

- А тепер, біжи, - спонукав його Ракор долонею. - Скоро вже наступний урок почнеться. Запізнишся.

- Наступний урок веде вчитель Гоадо, - засмучено знітився хлопчик.

- Не любиш цього вчителя? – стурбувався чоловік.

- Він змушує нас багато писати… Після його уроків, руки взагалі вже нічого не хочуть…

- Бідний… - ласкаво зажурився педагог. – Ходи на двір, після цього Гоадо. Я сьогодні чергую разом із вчителем Шийме, тож буду на вулиці і зможу залікувати твій біль, яким би він не був. Угу? – дружньо кивнув йому, схиляючи прийняти свою турботу.

- Угу, - жалібно кивнув Хаол.

- Добре, а тепер - йди. У тебе ще три уроки сьогодні.

- Угу… - сумно кивнув учень, втомлено видихаючи від усього цього розкладу з восьми ранку і до чотирьох вечора. 

Зустрілися педагог із підопічним тільки після усіх занять і відвідування Хаолом їдальні, про яку він думав увесь останній урок. Наповнивши свій шлунок, учень вийшов на двір, де тинялися, бігали та спілкувалися інші хлопці, поки два вчителя спокійно стояли у стороні і перемовлялися між собою.

- Випускники цього року тільки планують свої фігури на Фестиваль кольорів, - почув Хаол слова вчителя Шийме, який ховав руки у широких рукавах.

- Та вже кінець квітня, а вони тільки планують? – непокоївся Ракор. – То коли ж вони приступлять до тренувань і репетицій?

- Їм ще до екзаменів готуватися треба, - видихнув на це старший педагог. – Думаю, коли отримають свої посохи то і за репетиції візьмуться. Підготувати свій виступ можливо навіть за місяць, якщо прикласти певних зусиль.