Читати книгу - "Друг брата: На повній швидкості, Настя Левченко"

Гараж був порожнім.

Лише звук дощу за воротами і легке потріскування неонової лампи над Аліною.

Вона сиділа на капоті Mustang’а, відчуваючи, як всередині неї щось не дає спокою.

Перегони завжди були її життям.

Швидкість, адреналін, небезпека – усе це тягнуло її вперед.

Але зараз…

Зараз уперше вона задумалася, чи це справді те, чого вона хоче.

Двері різко відчинилися, і вона одразу знала, хто це.

Роман.

Він пройшов усередину, струсивши з волосся краплі дощу, і зупинився, спершись на дверну раму.

– Ти зникла, – тихо сказав він.

Аліна опустила голову.

– Я думала.

Роман підняв брову.

– Це щось нове.

Вона пирхнула.

А потім зітхнула і глянула йому прямо у вічі.

– Я не знаю, що робити.

Роман мовчав, дозволяючи їй говорити.

Аліна провела рукою по капоту машини.

– Все це… Гонки, конфлікти, сварки з Даниїлом… Я люблю це, але… Але водночас…

Вона зітхнула.

– Я втомилася боротися.

Роман підійшов ближче.

– То не борись.

Вона здригнулася.

– Що?

Роман сів поруч із нею, його тепло відчувалося навіть через тканину одягу.

– Якщо перегони більше не роблять тебе щасливою, просто залиш це.

Аліна глянула на нього, не розуміючи.

– Але це ж і твоє життя…

Роман усміхнувся.

– Моє – так. Але чи твоє?

Тиша.

Аліна задумалась.

Він мав рацію.

Вона не хотіла цього визнавати, але…

Вона не могла гнати все життя.

Вона хотіла більшого.

Роман узяв її руку і переплів їхні пальці.

– Я не хочу, щоб ти жила тільки перегонами. Я хочу, щоб ти жила так, як хочеш.

Вона подивилася на нього.

І зрозуміла.

Він не просто говорив про гонки.

Він говорив про них.

Про їхні почуття.

Про вибір, який вона має зробити.

Аліна видихнула.

– Ти впевнений?

Роман посміхнувся.

– Я не гальмую, коли йдеться про тебе.

Вона засміялася крізь сльози.

І цього разу вона вже точно знала свою відповідь.