Читати книгу - "«наречена» свого шефа, Alina Pero"

— Я не хочу!

— Ти йдеш!

— Дівчата, я справді не думаю, що це хороша ідея…

— Соломіє, не вигадуй! — Вероніка схопила мене під лікоть, а Софія впевнено взяла під іншу руку.

— Мені страшно!

— Це СПА, а не підвал з тортурами! — Софія хихотіла, тягнучи мене за собою.

Я опинилася в заручниках у цих двох змовниць.

Мене буквально волочили через елегантний хол 

спа-салону "Оазис спокою".

Всередині панувала атмосфера умиротворення: приглушене світло, ніжний аромат лаванди, дзюрчання води і навіть тихий спів пташок.

Я ніколи не була в таких місцях.

Якщо чесно — я навіть не знала, чого чекати.

— Що ж, леді, розслабляйтеся! — адміністраторка, жінка з бездоганною шкірою, вручила нам білі махрові халати і рушники.

— Це вам! — Вероніка тицьнула мені халат у руки.

— Дякую, але… може, я просто посиджу тут, почекаю вас?..

Софія закотила очі.

— Ні, ні й ще раз ні! Ми сюди прийшли розслабитися всі разом!

— Але ж я і так достатньо розслаблена!

— Серйозно? Ти? — Вероніка прищурилася.

— Ну, можливо, не дуже… Але… Я не звикла до такого!

— Тим більше! Буде весело!

Весело?!

Мені вже було не по собі, а ще нічого не почалося!

Гарячий кам'яний масаж. Чи виживу?

Перше випробування – гарячий кам'яний масаж.

— Лягайте на стіл і розслабтеся, — промовила масажистка ніжним голосом.

Я слухняно вляглася, хоча розслабитися було непросто.

— Зараз ми покладемо на вас гарячі камені…

— Що? Камені?!

— Так, для глибокого розслаблення. Вони дуже приємні.

Я стиснула губи, коли перша тепла плитка лягла мені на спину.

Потім друга… третя…

Все наче було добре…

А потім одна з них повільно, але впевнено почала сповзати вниз.

Прямо до мого ребра.

— Ееее…

Камінь не спинявся.

— Вибачте… він ковзає…

Я намагалася лежати нерухомо, але відчувала, як камінь ось-ось з’їде вниз, прямо на масажний стіл.

БАЦ!

— Ой!

— Все добре?

— Так! Просто… цей камінь вирішив втекти…

Вероніка ледь не луснула зі сміху.

— Соломіє, ти нестерпна!

— Це не я, це камінь! Він має свою волю!

Масажистка посміхнулася і знову акуратно поклала його на місце.

Я зітхнула.

Можливо, я й справді трохи неспокійна…

Пілінг із морськими водоростями. А це точно для людей?

Наступним був пілінг із водоростями.

— Це допомагає глибоко очистити шкіру і наситити її мінералами, — сказала спеціалістка, коли нас із дівчатами запросили в окрему кімнату.

Водорості…

Водорості — це ж ті зелені штуки, що липнуть до ніг у річці, так?

І вони мають нас «очищувати»?

Щось у цьому мене бентежило.

— Що, ніколи не пробувала? — запитала Софія, бачачи мою гримасу.

— Ні. І не була впевнена, що це буде в моєму списку бажань…

— Ой, та не перебільшуй!

Я зітхнула і дозволила спеціалістці намазати мене цією дивною зеленою субстанцією.

Вона пахла морем.

І трохи… рибою?

— А якщо мене після цього почнуть переслідувати коти?

Вероніка розреготалася.

— Якщо так, то я обіцяю тебе врятувати!

Я закотила очі.

Проте треба визнати – після змивання шкіра була напрочуд м’яка.

Можливо, не все так страшно, як я собі уявляла.

Гідромасажна ванна. Тотальне блаженство.

Ось тут я вже зрозуміла, що таке справжнє розслаблення.

Гідромасажна ванна з ефірними оліями і морською сіллю була просто раєм.

— Як ти, Соломіє? — запитала Софія, насолоджуючись водою.

— Як жаба в казані!

Вероніка знову заливалася сміхом.

— Це ж комплімент, так?

— Цілком!

Тепла вода лагідно масажувала тіло, і я зрозуміла, що нарешті… по-справжньому розслабилася.

Хоча, здається, через ці всі процедури мене завтра буде неможливо впізнати.

Фінал: манікюр, педикюр і головне відкриття дня

Завершили ми манікюром і педикюром.

Я навіть не знала, що існують органічні лаки, але Вероніка і Софія запевнили мене, що це найкраще, що можна зробити для нігтів.

Я вибрала блідо-рожевий колір, тому що він здався мені найбезпечнішим.

Поки спеціалістка чаклувала над моїми руками, Софія глянула на мене задумливим поглядом.

— Тобі сподобалося?

Я задумалася.

Мені справді сподобалося.

— Так…

— Бачиш! Ми ж казали, що це буде круто!

— Добре-добре, ви були праві! Але не кажіть цього вголос Гордію, бо він потім сміятиметься з мене!

Дівчата загадково переглянулися.

— Ох, Соломіє, здається, нам треба терміново обговорити дещо цікаве…

Я закотила очі.

Але десь у глибині душі відчувала… так, це був хороший день.