Читати книгу - "Карта осінніх пригод, Коля Козак"

**Глава 16: Печера**

Після того, як гроза затихла, Мирон і Соломія вирішили продовжити свій шлях. Повітря було свіжим, а ліс набув нового життя після дощу. Вони йшли вперед, коли раптом Мирон зупинився, уважно вдивляючись у мапу.

— Дивись, — сказав він, показуючи на невелику позначку. — Тут є печера. Може, це те місце, куди ми йдемо?

Соломія нахилилася, щоб краще розгледіти. Позначка була маленькою, але чіткою, і вона вказувала на печеру, яка, судячи з усього, була неподалік.

— Давай перевіримо, — запропонувала вона. — Може, там є щось важливе.

Вони рушили в напрямку печери. Ліс після дощу був сповнений звуків: птахи співали, комахи дзижчали, а десь у далечині чулося журчання струмка. Але чим ближче вони підходили до печери, тим тихішим ставало навколо. Навіть птахи, здавалося, уникали цього місця.

— Дивись, ось вона, — сказав Мирон, коли вони нарешті побачили вхід у печеру. Він був широким і темним, ніби провалля в навколишній ліс. Кам’яні стіни були вкриті мохом, а зсередини віяло прохолодою.

— Ну що, заходимо? — запитав Мирон, дивлячись на Соломію.

— Так, — відповіла вона, але в її голосі була легка нотка тривоги. — Але будь обережний.

Вони увімкнули ліхтарики і увійшли всередину. Печера була просторою, і їхні кроки лунали в тиші. Стіни були вкриті дивними малюнками: спіралі, хрести, фігури, які нагадували людей і тварин. Це було схоже на щось давнє, наче хтось намагався розповісти історію, яку вони не могли зрозуміти.

— Це... неймовірно, — прошепотіла Соломія, проводячи рукою по стіні. — Хто б це не намалював, вони хотіли, щоб це побачили.

— Так, — погодився Мирон. — Але що це означає?

Вони продовжили йти вглиб печери. Раптом їхні ліхтарики виявили щось дивне: на підлозі лежав старий дерев’яний скринька, вкрита пилом. Вона була невеликою, але виглядала важливою.

— Ти думаєш, це може бути скарб? — запитала Соломія, нахиляючись.

— Може бути, — відповів Мирон. — Але давай відкриємо її обережно.

Вони поставили скриньку на камінь і обережно відкрили її. Всередині лежали старі монети, листи, обгорнуті в тканину, і маленький амулет у формі півмісяця. Він був зроблений з металу, який блищав навіть у світлі ліхтарика.

— Це... це справжній скарб, — сказала Соломія, беручи амулет у руки. — Але що він означає?

— Не знаю, — відповів Мирон. — Але це може бути ключем до чогось більшого.

Вони продовжили обшук печери, але більше нічого цікавого не знайшли. Однак вони відчували, що ця знахідка — лише початок. Амулет і скринька були частиною чогось більшого, і вони повинні були зрозуміти, що це.

— Давай візьмемо це з собою, — запропонував Мирон. — Може, ми зможемо розгадати цю таємницю.

Соломія погодилася, і вони вийшли з печери, тримаючи в руках свої знахідки. Ліс навколо них був сповнений таємниць, і вони відчували, що їхня пригода стає все небезпечнішою. Але вони знали, що повинні йти далі. Хрестик на мапі був уже недалеко, і вони не могли зупинитися зараз.