Читати книгу - "Казочки-анекдоти, Сергій Кузнєцов"

- Біда, звісно що так.

- Ну, тоді виходить, що ми з тобою один одного вартий. Тобто два кудлатих зубастики, один одному рівня, до пари. Та й не злі ми з тобою, хоч там як.

- От і я про те саме, про пару... Чи не скласти нам з тобою, Ягусю, мар'яж? Це французькою пара, сім'я тобто. Я і на переїзд згоден, рюкзачечок завжди при мені, не забарюсь.

- Ну-у-у... занадто ти швидкий, залицяльнику. Це ж бо пропозиція серйозна! Я повинна спочатку подумати, як усяка порядна дівчина.

- Думати думай, а чай заварюй. Чайник на вогонь поставила? Печиво ось воно, я приніс, пригощайся. А після вже підстрижеш мені бороду. Та стрижи на свій лад, як за модою, щоб я тобі самій сподобався. Тоді й про особисте життя буде зручніше розмовляти.

- Ех, Бармалей! Чого ж ти такий неуважний до мене? Залицяєшся, а дівчину не слухаєш. Кажу ж тобі, води в хаті зовсім немає. Нема чим чай заварювати.

- Ось тобі й маєш! Що ж тепер робити?

- Їхати до річки по воду! Що ж ще?

- На чому?

- На хаті. Більше нема на чому. Іншого транспорту не тримаю.

- Як це? Хіба ж вона поїде?

- Поїде? Побіжить! Ще і як побіжить! Залазь скоріше на ґанок та тримайся міцніше. Хатинка в мене жвавенька, може і розтрусити по дорозі, хай їй грець. Давай!

Бармалей з побоюванням заліз на хисткий ґанок і вхопився за поручні. Загадкове кудахкання почулося вже голосніше. Яга встала серед хати, широко розставивши ноги та розкинувши руки. Різко свиснула крізь свої криві зуби, якось зовсім не по-доброму, не по-жіночому, хвацько. Хата враз стрепенулась, піднялася на своїх ногах, розкотисте кудахкання почулося вже цілком виразно. Яга ніби потягла за невідомі й невидимі віжки, гикнула як бувалий кучер і притупнула кістяною ногою:

- Нумо, жвава моя, пушинка-пір’їнка, до річки! Швидко та без розмов! Ух!

Хата зробила те, що в таких випадках робить норовистий і сильний кінь. Вона брикнула обома ногами одночасно, кігтями підкинула вгору траву-мураву, розрила глибокою борозною землю, заквоктала голосно. Але підкорилася невидимій чарівній вузді та погнала галопом крізь хащі. Ух! Справді, ух! На крутих віражах Бармалею дуже хотілося добровільно зістрибнути з ґанку, не доїжджаючи до місця. Не наважився…

Кілька хвилин шаленого скакання, і курячі ноги зупинилися на березі невеликої річки, наче вкопалися в пісок. Від різкого гальмування Бармалей звалився з ґанку, покотився в кущі, спробував підвестися, але не зміг. Потім прийняв позу людини, яку сильно нудить.

- Кхе-кхе… Захитало трохи. Я тут посиджу в кущиках…

Яга при цьому продовжувала стояти посеред хати, широко розставивши ноги та опустивши чарівні поводи, виблискувала очима, повільно остигаючи від швидкої їзди:

- А ось тут і водички наберемо, закип'ятимо та чай заваримо, – Яга взяла в хатинці дерев'яне відро та спритно зістрибнула з ґанку.

- Слухай, Яга… е-е-е… ти це… пий сама свій чай… я вже якось потихеньку… додому… пішки, не поспішаючи, – гикавка не відпускала невдачливого їздця.

- А-а-а… Ось ти який, Бармалійчику! Слабкуватий виявився та не витривалий. Ненадійний пасажир! От трясця! З вами, з такими залицяльниками, вік мені в дівках сидіти! Ех! – Яга засмутилася та спересердя кинула відро на землю.

- Ні-і… я вже як-небудь… це-е-е… з Кікіморою спокійніше буде… спробую… болото, воно ж таке… там житлоплоща сирувата, звісно… звичайно, не те щоб… і без прописки знову таки… а отака ягідка не по мені… та ще й без електрики та водопроводу… і бороду не постриг знову.