Читати книгу - "Велике Стерво, Анна Di"

---

Через тридцять хвилин, коли годинник показав шосту, Аліса вийшла зі свого кабінету й підійшла до столу, за яким сиділа Юля.

— Я підвезу тебе, — сказала вона. На вулиці дощ усе ще не вщухав. Юля навіть не стала сперечатися: їй вистачило мокрої пригоди в обід, більше ризикувати не хотілося. Вони оперативно зібралися й покинули офіс.

У дорозі ще раз обговорили, що робитимуть із Савченком після вихідних, а потім плавно перейшли до планів на самі вихідні.

— Ну що, завтра підемо в "Котокафе"? — запитала Юля.

— Можна, — погодилася Аліса, вмикаючи лівий поворотник.

— Тільки не кажи, що з нами буде цей задавака, — з удаваним незадоволенням скривилася Юля. Та в очах у неї зрадницьки блиснули вогники.

*Так, так, так, щось тут намічається цікаве,* — подумала Аліса і лукаво відповіла:

— Ну, не знаю, чи в нього вийде... — Машина якраз зупинилася перед світлофором, і водійка встигла помітити, як на її словах куточки губ Юлі ледь опустилися вниз. — Хоча він казав, що начебто вільний завтра. Подзвоню й спитаю, коли приїду додому.

Юля картинно закотила очі.

Висадивши подругу біля її дому, Аліса спокійно доїхала до себе. Вдома вона швидко приготувала вечерю, увімкнула якийсь фільм і розслабилася на дивані.

Коли кіно закінчилося, Аліса згадала про обіцянку, яку дала Юлі — подзвонити Максиму. Тому довелося встати з зручного диванчика й іти по телефон, який випадково залишила на кухні. Вона зробила собі кави, сіла на стілець біля барної стійки, що розділяла кухню на дві зони: приготування — де були плита, раковина, холодильник і тумбочки; та зона їдальні — великий стіл на шість персон і стільці.

Зробивши ковток, Аліса прижмурилася від задоволення, поклала чашку назад на стіл і набрала Максима, роблячи повний оберт на стільці.

— Так, слухаю? — почувся серйозний голос друга.

— Привіт, що робиш завтра? — запитала Аліса, махаючи ногами в повітрі.

— А, привіт, Алісо, — голос Максима став теплим. — Та ще не знаю, що робитиму. А що, є якісь пропозиції?

— "Котокафе", завтра о дванадцятій, — чітко і ясно відповіла дівчина.

— А...

— Так, Юля буде, — перебила його Аліса.

— Ця задавака? — Максима, мабуть, не здивувала ця новина, але все одно він трохи посміявся. На це Аліса просто розсміялася, бо саме так охарактеризувала Максима Юля два години тому.

— Ой, все, — цокнув Максим. — Зустрінемося завтра. Бувай.

— На добраніч, — сказала Аліса і поклала слухавку. — Ото вони смішні, — промовила вона і знову відсмакувала кави. — Цікавий тандем виходить.

Допивши напій, вона помила посуд і пішла приймати ванну.

*Що може бути кращим після важкого робочого тижня, ніж розслабляюча ванна з морською сіллю та ароматною піною? Тільки здоровий сон. Тому спочатку одне, а потім інше.* — подумала Аліса, занурюючись у тепло води.

Прокинулася вона о пів на десяту. Двох з половиною годин вистачало, щоб зібратися, нафарбуватися, поснідати і навіть трохи почитати.

Вже на виході з квартири вона отримала дзвінок — на екрані з’явилася усміхнена Юліна фотографія.

— Алло, привіт, скоро буду в тебе, — сказала Юля. Вчора вони домовилися, що Аліса забере її.

— Алло, — почувся хрипкий голос. Спочатку Аліса подумала, що хтось помилився, але на екрані було теж саме фото, нічого не змінилося. — Вибач, Аліс, я не зможу сьогодні піти з вами, — в трубці пролунав кашель. — Я захворіла. Видно, вчорашній дощ дав про себе знати.

— Так, я все одно зараз буду в тебе, відчиниш? — безапеляційно сказала Аліса. — Тобі щось потрібно: ліки, продукти?

— Якщо можеш, то купи пива.

— Що?? — здивувалася Аліса. — Ти що, з горя, що захворіла, ще й напитись вирішила?

— Тьфу, на тебе, — прохрипіла Юля. — То для лікування. Ще моя бабуся використовувала гаряче пиво, щоб лікувати горло.

— Фу, я уявляю, яке воно гидке... — пересіпнулася Аліса. — Яке тобі пиво потрібно? І скільки?

— Світле, живе. Двох літрів буде вдосталь. Дякую.

— Виїжджаю.

В магазині Аліса подзвонила Максиму і повідомила, що плани відміняються через хворобу Юлі. На це він сказав, що теж хоче відвідати хвору і чекатиме Алісу біля будинку подруги.

Коли дівчина прибула, авто Максима вже стояло, як і сам чоловік біля нього. Вийшовши з машини, вона попрямувала в його бік.

— Привіт, ти що, пів магазину згріб? — запитала вона, вказуючи на чималий пакет з продуктами.

— Привіт, ні, лише одну четверту, — відповів він їй, і вони піднялися на третій поверх, де жила Юля.

Треба було бачити її очі, коли вона побачила Максима позаду Аліси.

— Привіт, як себе почуваєш? — запитав він, коли вони увійшли в невелику квартиру: коридор, спальня, вітальня, кухня та ванна з туалетом.

— Привіт, — прохрипіла дівчина. — Як бачиш — жива.

— Бачу, — обвів він її поглядом, і на її бліде обличчя найшов рум'янець. — Я тут тобі трохи ліків і фруктів приніс, — продемонстрував він пакунок.

— Та не треба було, — ще більше зніяковіла вона. — Дякую, віднеси, будь ласка, на кухню. — І вказала, куди йти.

Коли Максим зник за кухонними дверима, Юля схопила Алісу за лікоть і запитала:

— Навіщо ти його сюди притягла? — витріщила очі хвора.

— Я його нікуди не "тягла", він сам визвався, — почала виправдовуватися Аліса.

— Та я як чучело!!! — ткнула себе пальцем Юля.

— Не правда, — заперечила Аліса. — Ти дуже мила зараз, трохи очі червоні і блідіша, ніж завжди — все.

— Дівчата, що ви там застрягли? — покликав їх Максим.

— Ідемо, — відповіла Аліса.

Вони увійшли до кухні, де Максим вже встиг розкласти всі придбані ним продукти на місця. Від цієї картинки у Юлі відкрився рот.

— Тобі відомий такий термін, як "особисті кордони"? — бурчала вона, звертаючись до чоловіка. Потім перевела погляд на Алісу: — Де мої ліки?

— Айн момент, — сказала подруга, і дістала з сумки дві літри пива.