Читати книгу - "Віртуальні межі, Olenka Ing"

Віра й Арсен увійшли у похмуре приміщення старого інституту. В повітрі витав запах пилу, старого паперу і ще чогось — наче залишковий відбиток пам’яті. Спостерігач повів їх вузьким коридором, минаючи порожні лабораторії.

— Що тут було насправді? — запитала Віра.

— Це був центр управління проєктом "Геліос". Ми вивчали можливість підключення людської свідомості до інформаційних потоків безпосередньо — без пристроїв, — відповів чоловік, зупинившись перед важкими дверима.

Він провів карткою по старому зчитувачу, і двері зі скреготом відчинились. Усередині — великий зал, заставлений моніторами, серверами та старими терміналами. Посеред кімнати — голографічна мапа з розміченими координатами. У центрі — ім’я: "VIRA.09X".

— Це ти? — Арсен спробував не видавати хвилювання.

— Один із перших об’єктів. Віра мала найвищу резонансну здатність. Її мозок генерував хвилі, що дозволяли приймати і передавати інформацію на значно вищому рівні, ніж у інших. Її свідомість могла буквально входити у Мережу.

— Але чому я нічого не пам’ятаю? — Віра озирнулась. — Чому Орест не сказав правду?

— Бо правда небезпечна. Проєкт було закрито, коли система почала виявляти ознаки автономії. Один із тестів вийшов з-під контролю. Людина, яка отримала повний доступ до мережі, змогла зламати десятки військових серверів. Це була ти.

Віра сіла. Її долоні тремтіли.

— Це було... не я. Я не усвідомлювала…

— Твоя свідомість тоді не належала тільки тобі. Ти була провідником. І навіть зараз... залишки того зв’язку все ще в тобі.

Арсен стиснув кулаки.

— А отже, і система, яку ви створили, все ще жива?

— Ні. Вона... не жива. Але вона активна. Вона чекає сигналу. І є ті, хто хоче запустити її знову. Твоя флешка, Віро, — це фрагмент ядра. Якщо його активувати, зв’язок поновиться.

— Хто хоче цього? — Віра підвелася. — Хто стоїть за всім?

— Вони себе не називають. Але ми — спостерігачі — дали їм ім’я: "Нова мережа". Це неурядова структура, створена з уламків старих проєктів. Вони шукають ключі. І ви... один з них.

Голограма почала мерехтіти. На мапі з’явилась нова точка. Червона. І вона рухалась.

— Вони вже знають, що ви тут. У вас мало часу. Якщо хочете правди — йдіть за координатами. Там був один з останніх вузлів, який досі активний. Але будьте обережні: вас можуть шукати не тільки люди.

Віра подивилась на Арсена. Її очі палахкотіли рішучістю.

— Ми знайдемо їх. І дізнаємось усе.

— Або зупинимо те, що ще можна зупинити, — додав Арсен.

І вони рушили. Таємниця ставала дедалі глибшою. Але саме вона була їхньою єдиною дорогою до свободи.

---