Читати книгу - "Зниклий герой, Рік Рірдан"

— Вітаю в Дев’ятому. Будиночку, — промовив Джейк. — Уже майже рік у нас не з’являлося нових підлітків. Поки що староста тут я.

— Поки що? — запитав Лео.

Вілл Соліс прокашлявся.

— Де всі, Джейку?

— У кузнях, — мрійливо промовив Джейк. — Вони працюють над... ну, ти знаєш, про що я.

— О! — Вілл змінив тему. — Що ж, у тебе знайдеться зайве ліжко для Лео?

Джейк вивчав Лео, оцінюючи його.

— Ти віриш у прокляття, Лео? Чи привидів?

«Я щойно бачив свою лиху няню тію Калліду, — подумав Лео. — За стільки років вона вже мала б померти. І я не можу й дня прожити, не пригадавши маму в палаючому цеху. Не варто мені розповідати про привидів, хлопчику-тістечку».

Але вголос він сказав:

— Привиди? Та ти що! Авжеж ні. Усе гаразд. Грозовий дух цього ранку кинув мене вниз у Великий каньйон, але це ж таке, звичайна справа, еге ж?

Джейк кивнув.

— Це добре. Тому що я даю тобі найкраще ліжко в будиночку — Бекендорфове.

— Овва! Джейку, — сказав Вілл, — ти впевнений?

Джейк гукнув:

— Ліжко 1-А, будь ласка!

Увесь будиночок загримав. Кругла ділянка підлоги піднялася вгору, як об’єктив фотоапарата, і з’явилося повнорозмірне ліжко. У бронзовий каркас були вмонтовані ігрова приставка в ногах, стереосистема біля голови, холодильник зі скляними дверима під низом і купа панелей управління по боках.

Лео миттю стрибнув у ліжко й розлігся, заклавши руки за голову.

— Я із цим упораюся.

— Воно складається в особисту кімнату знизу, — сказав Джейк.

— Чорт забирай! Оце так! — вигукнув Лео. — Побачимося. Я буду знизу, у Печері Лео. Яку кнопку слід натиснути?

— Стривай, — втрутився Вілл. — У вас, хлопці, є підземні особисті кімнати?

Джейк, певно, посміхнувся би, якби це не було так боляче.

— У нас багато таємниць, Вілле! Не всі веселощі дісталися дітям Аполлона. Наші хлопці розкопують систему тунелів під Дев’ятим Будиночком уже майже сотню років. Ми досі не знайшли кінця. Але я відволікся... Лео, якщо ти не проти спати в ліжку мертвого хлопця, воно твоє.

Раптом Лео перехотілося спускатися в тунель. Він обережно підвівся, так щоб нічого не зачепити.

— Староста, який загинув... це було його ліжко?

— Еге ж, — сказав Джейк. — Чарльз Бекендорф.

Лео уявив леза пилок, що проходять крізь матрац, або гранату, вшиту в подушку.

— Він же не помер у... ну, у ліжку, ні?

— Ні, — відповів Джейк. — У Битві Титанів, минулого літа.

— Битві Титанів, — повторив Лео. — Яка нічого спільного не мала із цим гарнесеньким ліжком?

— Титани, — сказав Вілл так, наче Лео був ідіотом. — Здоровезні могутні хлопці, які керували світом до богів. Вони намагалися повернути собі владу минулого літа. Їх лідер, Кронос, збудував новий палац на вершині гори Тем, у Каліфорнії. Їхні війська прийшли до Нью-Йорка і ледве не знищили гору Олімп. Багато напівбогів загинуло в спробі їх зупинити.

— Гадаю, цього не було в новинах? — запитав Лео.

Здавалось, що запитання цілком слушне, але Вілл чомусь недовірливо похитав головою.

— Ти не чув про виверження гори Сент-Хеленс, чи про аномальні урагани по всій країні, чи про обрушення будівлі в Сент-Луїсі?

Лео потиснув плечима. Минулого літа він утік від чергової прийомної сім’ї. А потім його схопила служба пошуку дітей у Нью-Мексико, і суд відіслав його до найближчого виправного закладу — «Школи дикунів».

— Гадаю, я був занадто зайнятий.

— Неважливо, — сказав Джейк. — Тим краще, що ти все пропустив. Річ у тому, що Бекендорф був однією з наших перших утрат, і з того часу...

— Ваш будиночок проклятий, — здогадався Лео.

Джейк не відповів. Хоча з іншого боку, чувак був з ніг до голови в бинтах. Це й була відповідь. Лео почав помічати дрібнички, на які не звернув уваги раніше: слід від вибуху на стіні, пляму на підлозі, що могла бути маслом... або кров’ю. Зламані мечі й розтрощені механізми були розкидані по кутках кімнати, можливо, від розпачу. Це місце й справді здавалося невезучим.

Джейк мляво зітхнув.

— Ну, мені треба подрімати. Сподіваюся, тобі тут сподобається, Лео. Колись було... дуже мило.

Він заплющив очі, і маскувальна завіса розсунулась уздовж ліжка.

— Ходімо, Лео, — сказав Вілл. — Я відведу тебе до кузень.

Уже на виході Лео озирнувся на своє нове ліжко. Він ледь не бачив на ньому загиблого старосту — ще один привид, який не збирався дати Лео спокій.

VI ЛЕО

— Як він загинув? — запитав Лео. — Я — про Бекендорфа.

Вілл Соліс почвалав уперед.

— Вибух. Бекендорф і Персі Джексон підірвали повний чудовиськ круїзний лайнер. Бекендорф не вижив.

Знову це ім’я — Персі Джексон, зниклий безвісти хлопець Аннабет. «Цей хлопчина тут усюди», — подумав Лео.

— Отже, Бекендорф був дуже крутим у таборі? — запитав Лео. — Тобто... до того як підірвався?

— Він був класним, — погодився Вілл. — Усьому табору було нелегко, коли він загинув. Джейк... він став старостою в розпал війни. Так само як і я, до речі. Джейк зробив усе, на що був здатний, але він ніколи й не хотів бути лідером. Йому більше до вподоби майструвати всілякі речі. А потім, після війни, усе пішло шкереберть. Колісниці Дев’ятого Будиночка підривалися.

Роботи скаженіли. Усі винаходи псувалися. Це було наче прокляття, урешті його так і прозвали — Прокляттям Дев’ятого Будиночка. А потім із Джейком стався нещасний випадок...

— Якимось чином пов’язаний із проблемою, про яку він згадував, — припустив Лео.

— Вони над цим працюють, — мляво промовив Вілл. — От ми й прийшли.

Кузня виглядала наче паровий локомотив, що врізався в Парфенон і застряг у ньому. Білі мармурові