Читати книгу - "Пісок забутих богів, Катя Губська"

Тиша впала, натягнута, мов струна перед розривом. Кем-Руар підняв руку — і тінь навколо нього заколихалася, мов дим у безвітрі.

— Я не хочу вбивати вас, — його голос був низьким, але в ньому вже бриніла злість. — Але й не дозволю вам завадити.

— То доведеться, — прошепотів Грейсон і вихопив револьвер.

Постріл — сухий, гучний — розтяв повітря. Куля влучила в Кем-Руара. Замість крові — іскри та тьмяний пил. Він ані на мить не похитнувся.

— Це було помилкою, — прохрипів він. Його очі засвітилися темним полум’ям. — Ви навіть не уявляєте, з чим граєтеся!

Сенн кинувся вбік, різко відштовхнувшись ногою, й з ножем у руці спробував ударити збоку. Але рука Кем-Руара — наче тінь, напівматеріальна — відбила удар. Сенн ледве встиг відступити.

— Його тіло… мов з туману! — вигукнув він.

Лейла наблизилась, мов привид, і з блиском у погляді вдарила ножем у бік тіні. Її лезо розсікло матерію, вирвавши темну жилу — але не зупинило Кем-Руара.

— Жалюгідні смертні! — закричав він. — Ви навіть не розумієте, кого шукаєте! Осіріс не принесе вам спасіння! Він принесе загибель!

Хвиля сили вирвалась із його тіла, змусивши повітря тремтіти. Грейсона кинуло на колону — револьвер вислизнув з рук. Кем-Руар рухався вперед, тінь розросталась, мов пожежа.

— Ви не знайдете його. Його кайдани — творіння самих зірок! І навіть якщо знайдете… Осіріс вас знищить!

Грейсон, ледве дихаючи, витяг ніж і жбурнув. Тінь ухилилася — але цього вистачило, щоб Лейла дісталась до плити з символами.

— Тримайтеся! — крикнула вона. — Вихід є!

Її пальці торкнулися стародавніх знаків. Світло пробігло лініями, і підлога затремтіла. Кем-Руар кинувся до неї, але не встиг.

— ВИ НЕ ПІДЕТЕ!!! — його голос виріс у рик, повний ненависті й розпачу. — Я знайду вас! Кожного! І коли Осіріс зламає останні ланцюги, ви першими впадете перед ним!

Плита відчинилась. Сяйво спалахнуло. Усі троє стрибнули — в останню мить.

Падіння. Темрява. Потім — небо. Безкрає, зоряне, пісок під ногами й тиша.

Грейсон кашлянув, піднявся на одне коліно. В повітрі стояв запах гарячого каменю.

— І де ми?..

— За межами зали. І, здається, вже поза досяжністю Кем-Руара, — мовила Лейла, все ще тримаючи руку на медальйоні.

Сенн дивився вперед, у темряву пустелі.

— Ми вціліли, але це тільки початок.

Лейла витягнула карту, що передав їй Грейсон і розгорнула її на піску. Лінії на пергаменті пульсували — ведучи крізь піщані дюни до чорної крапки.

— Тут. Закинута гробниця, стара як самі боги. Його колись тримали там. Осіріса.

— І ми вирушаємо туди, — сказав Грейсон. Він дістав Камінь, що знову почав мерехтіти. – Думаю, карта і Камінь зв’язані між собою.

— Так, — відповіла вона. — Якщо ми хочемо врятувати світ — маємо знайти його першими. Поки кайдани ще цілі.

Сенн мовчки глянув на обрій.

— Гробниця… значить, спершу — крізь мертву землю.

— Так, — промовила Лейла.