Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Вождь червоношкірих: Оповідання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

275
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вождь червоношкірих: Оповідання" автора О. Генрі. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 119
Перейти на сторінку:
А потім увірвався до будинку. Якщо я помру раніше за вас, то напишу вам листа й повідомлю, чи набагато гірше в чортовому пеклі, аніж було в стінах цього будинку; але втримайтеся поки що від висновків. Я просмажився значно краще за тих курчат, яких подають у ресторані на термінове замовлення. Рятуючись від диму й вогню, я змушений був двічі кидатися на підлогу і ледь-ледь не посоромив Хекімера, але пожежники допомогли мені, пустивши невеличкий струмінь води, і я таки дістався до кімнати місіс Семпсон. Вона від диму вже лежала без тями, тож я загорнув її у ковдру й перекинув через плече. Зрозуміло ж, підлога не була ще така зотліла, як мені доводили, а то чи витримала б вона нашу вагу? Нічого й гадати!

Я відніс її на п'ятдесят ярдів[76] від будинку й поклав на траві. Відразу ж, як і буває, всі двадцять два претенденти на руку місіс Семпсон стовпилися довкола з кухликами води, готові до порятунку бідолашної. Тут примчав і хлопчак із насінням льону.

Я звільнив голову місіс Семпсон. Вона розкрила повіки й каже:

— Це ви, містере Пратте?

— Тихо, — кажу я. — Не говоріть, поки не приймете ліки.

Я обхоплюю її шию рукою й тихенько підіймаю їй голову, а другою рукою розриваю пакета з насінням льону; потім якиайобережніше схиляюся над нею й пускаю кілька насінин у зовнішній куточок її ока.

Цієї миті галопом прилітає сільський лікар, фиркає вусібіч, хапає місіс Семпсон за пульс і цікавиться, що, власне, означають мої ідіотські витребеньки.

— Та куди ж мені до вас, клізмо ходяча, — я не змовчую, — та хоч я й не займаюся постійною лікарською практикою, проте все ж можу апелювати[77] до деяких авторитетів.

Принесли мій піджак, і я дістав свого довідника.

— Гляньте на сторінку сто сімнадцять, — кажу. — Задушення внаслідок вдихання диму або газу. Насіння льону в зовнішній куточок ока, не помиляюся? Я не зможу впевнено сказати, як діє воно: чи як поглинач диму чи як подразник складного гастро-гіпопотамічного нерва, але Херкімер його рекомендує, а він був запрошений до пацієнтки першим. Якщо бажаєте влаштувати консиліум[78], то я не буду суперечити.

Старенький лікар бере книгу й розглядає її крізь окуляри в світлі пожежного ліхтаря.

— Послухайте, містере Пратте, — говорить він, — ви, очевидно, подивилися не на той рядок, коли ставили свій діагноз[79]. Рецепт від задухи повідомляє: «Винесіть хворого якомога швидше на свіже повітря й покладіть на спину, піднявши голову», лляне насіння — це засіб від «пилу й попелу, що потрапили в очі», рядком вище. Але врешті-решт…

— Послухайте, — втручається місіс Семпсон, — мені здається, я можу висловити й свою думку на цьому консиліумі. Так знайте ж: це лляне насіння дало мені більше користі, аніж усі ліки за все моє життя.

А потім вона підіймає голову, знову хилить її мені на плече й каже: «Покладіть мені трішки і в друге око, Санді, дорогенький».

Отож, якщо вам трапиться завтра чи колись іншим разом зупинитися в Роузі, то ви побачите чудовий новесенький яскраво-жовтий дім, прикрасою якого є місіс Пратт, колишня місіс Семпсон. А якщо у вас буде нагода переступити поріг цього будинку, то ви побачите на мармуровому столі посеред вітальні «Херкімерів довідник необхідних знань», по-новому переплетений у червоний сап'ян і завжди готовий дати пораду з будь-якого питання, яке стосується людського щастя й мудрості.

Купідон[80] порціями

— Жіночі нахили, — сказав Джефф Пітерс після того, як із цього приводу вже було висловлено декілька думок, — спрямовані зазвичай у бік суперечностей. Жінка завжди хоче того, чого у вас немає. Як менше чогось є, то більше вона цього жадає. Їй подобається зберігати сувеніри про події, яких у її житті зовсім не було. Однобічний погляд на речі несумісний із жіночою сутністю.

— У мене є погана риса, породжена природою й розвинута в довгих подорожах, — продовжував Джефф, задумливо поглядаючи на вогонь у плитці між своїми високо задертими ногами. — Я глибше дивлюся на деякі речі, ніж більшість людей. Я надихався випарів бензину, промовляючи перед вуличним натовпом майже в усіх містах Сполучених Штатів. Я зачаровував людей музикою, красномовством, спритністю рук і хитрими комбінаціями, водночас продаючи їм ювелірні вироби, ліки, мило, засоби для росту волосся й усяку іншу гидоту. І під час своїх подорожей я для розваги, а почасти й для спокутування гріхів, вивчав жінок. Щоб розкусити одну жінку, людині потрібне ціле життя; але чоловік може здобути певні знання про жіночу стать узагалі, якщо присвятить цьому, скажімо, років із десять постійної і кропіткої праці. Дуже багато цінного про все це я почерпнув, коли розповсюджував на Заході бразильські діаманти й патентовані тріски для розпалювання. Гатрі виросло у центрі цього штату, як шмат тіста на дріжджах. Це було типове містечко, народжене бумом[81]: щоб умитися, ставай у чергу; якщо засидишся в ресторані за обідом більше ніж на десять хвилин, до твого рахунку додадуть ще й за постій; якщо ночував на підлозі в готелі, зранку тобі виставлять рахунок за повний пансіон.

За своїми переконаннями й за природою я схильний завжди вишукувати найкращі місця для харчування. Я розгледівся і знайшов місцину, яка мене цілком влаштовувала. Це був ресторан-намет, щойно відкритий сім'єю, яка з'явилася в місті слідом за бумом. Вони нашвидкуруч побудували будиночок, у якому жили й готували, і приткнули до нього намет, де, власне, й розташовувався ресторан. Намет цей був прикрашений плакатами, розрахованими на те, щоб вирвати змореного пілігрима з гріховних обіймів пансіонів і готелів для приїжджих. «Спробуйте наше домашнє печиво», «Гарячі пиріжки з кленовим сиропом, якими ви смакували в дитинстві», «Наші смажені курчата за життя не кукурікали» — такою були ці вивіски, метою яких було сприяти травленню гостей. Я сказав собі, що треба буде бродячому синкові своєї матусі пожувати щось увечері в цьому закладі. Так воно й сталося. Тут-таки я й познайомився з Меймі Дюган.

Старий Дюган — шість фунтів індіанського ледаря — вбивав час, вилежуючись у качалці й згадуючи неврожай вісімдесят шостого року. Мамаша Дюган готувала, а Меймі подавала.

Тільки-но я побачив Меймі, я зрозумів, що під час загального перепису населення було допущено помилку. У Сполучених Штатах була, звичайно, лише одна дівчина! Детально описати її надзвичайно важко. На зріст вона була приблизно з ангела, і очі в неї були такі, і такі звички. Якщо ви хочете дізнатися, яка це була дівчина, то ви їх можете знайти цілу

1 ... 15 16 17 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вождь червоношкірих: Оповідання"