Читати книгу - "Чарівник Смарагдового міста"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Страшило закричав своїм хрипкуватим голосом:
— Пане Солдате, впустіть нас, знаменитих мандрівників, переможців Шаблезубих тигрів і відважних плавців по річках!
Знову ні звуку.
— Здається, ваш друг неуважний? — запитала Еллі.
— На жаль, це за ним помічається, — відповів Фарамант.
— Шановний! Зверніть на нас увагу! — гукнув Дроворуб. — Ні, не чує. А давайте-но усі хором!..
Усі налаштувалися гукати, і Дроворуб навіть підніс до рота свою лійку замість рупора. За командою Страшила усі заволали щосили:
— Па-не Сол-дате! Впус-тіть нас! Па-не Сол-дате! Впус-тіть нас!!!
Страшило оглушливо лупцював своїм ціпком по паркану вздовж рівчака, а Тотошко голосно гавкав. Ніякого враження. Солдат, як і раніше, любовно укладав у своїй бороді волосину до волосини.
— Я бачу, мені доведеться рикнути по-лісовому, — сказав Лев.
Він міцніше зіперся лапами і ревнув так, що задзвеніли шибки у вікнах будинків, здригнулися квіти, вихлюпнулась вода із басейнів, а спостерігачі, що здаля стежили за дивною компанією, сипонули навтіки, затуливши вуха. Сховавши гребінець і дзеркальце до кишені, Солдат звісився зі стіни і з подивом став розглядати прибульців. Упізнавши серед них Вартового Брами, він полегшено зітхнув.
— Це ти, Фараманте? — запитав він. — Що трапилось?
— А те, Діне Гіоре, — сердито відказав Вартовий Брами, — що ми цілих півгодини не могли догукатися тебе.
— Усього півгодини? — безтурботно озвався Солдат, — та це ж дрібниця. Краще скажи мені, хто це з тобою?
— Це чужоземці, котрі хочуть побачити Великого Гудвіна!
— Що ж, заходьте, — зітхнувши, мовив Дін Гіор. — Я доповім про них Великому Гудвіну…
Він опустив місток, і подорожні, попрощавшись з Фарамантом, перейшли через місток й опинилися в палаці. Їх завели до приймальні. Солдат попросив їх витерти ноги об зелений килимок біля входу і всадовив у зелені крісла.
— Почекайте тут, а я підійду до дверей тронної зали й доповім про вас Великому Гудвіну.
За кілька хвилин Дін Гіор повернувся, і Еллі запитала його:
— Бачили Гудвіна?
— О, ні, я його ніколи не бачу! — пролунало у відповідь. — Великий Гудвін завжди розмовляє зі мною через двері: напевне, його вигляд такий жахливий, що він не бажає даремно лякати людей. Я доповів про ваше прибуття. Спочатку Гудвін розсердився і не забажав мене слухати. Потім раптом почав розпитувати про те, як ви одягнуті. А коли дізнався, що на вас срібні черевички, то надзвичайно зацікавився цим і сказав, що прийме вас усіх. Однак до нього допускатиметься лише один прохач у день — такий у нього звичай. А тому ви проживете тут кілька днів, і він наказав виділити для вас кімнати, щоб ви змогли відпочити після такої дороги.
— Передайте нашу подяку Великому Гудвіну, — відповіла Еллі. Дівчинка вирішила, що Чарівник не такий уже й страшний, як кажуть, і він поверне її на батьківщину.
Дін Гіор засвистів у свій зелений свисточок, і тієї ж миті з'явилась красуня-дівчина у зеленій шовковій сукні. Вона мала гладеньку зелену шкіру, зелені очі й розкішну зелену косу. Фліта (так звали дівчину) низенько вклонилась Еллі і сказала:
— Ходімте зі мною, я покажу вам вашу кімнату.
Вони проминули чимало інших покоїв, багато разів спускались і підіймались сходами, і нарешті Еллі опинилась у відведеній для неї кімнаті. Це була найгарніша і найзатишніша кімната у світі, з маленьким ліжком, з фонтанчиком, з якого тоненькою цівкою била вода і падала в красивий басейн. Звичайно, і тут усе було зеленого кольору.
— Почувайтесь, як дома, — сказала Фліта. — Великий Гудвін прийме вас завтра вранці.
Залишивши Еллі, дівчина розвела решту мандрівників по інших кімнатах, чудово умебльованих і розташованих у найкращій частині палацу.
Проте на Страшила довколишня розкіш не справила аніякісінького враження. Опинившись у своїй кімнаті, він байдуже простояв біля дверей, не сходячи з місця, до самого ранку. Усю ніч витріщався на павучка. котрий так безтурботно снував своє павутиння, неначе він опинився не в прекрасному палаці, а в якійсь убогій хатині шевця.
Залізний Дроворуб хоча й ліг у ліжко, але зробив це за звичкою, що лишилася в нього з того часу, коли він ще був із плоті й крові. Але й він не спав всю ніч, раз по раз ворушачи то головою, то ногами й руками, аби переконатися, чи вони не заіржавіли.
Лев із задоволенням розлігся б десь на подвір'ї, на соломі, та йому цього не дозволили. Тоді він забрався на ліжко, згорнувся клубком, як кіт, і захріп на весь палац. Його голосному хропінню вторував Тотошко, котрий цього разу захотів лягти разом із своїм надійним другом.
НЕЗВИЧАЙНІ ПЕРЕВТІЛЕННЯ ЧАРІВНИКА ГУДВІНА
ранці Фліта вмила й причесала Еллі і повела її до тронної зали Гудвіна. В залі, що поряд із тронною, зібрались ошатно вбрані придворні кавалери і дами. Гудвін ніколи не виходив до них і не приймав їх у себе. Однак протягом багатьох років вони кожний ранок проводили в палаці у пересмішках і плітках, називаючи це придворною службою і дуже цим пишаючись.Придворні поглянули на Еллі з подивом і, помітивши на ній срібні черевички, низько вклонились їй.
— Фея… Фея… Це Фея… — почувся шепіт.
Один із найсміливіших придворних наблизився до Еллі і, безперестану вклоняючись, спитав:
— Насмілюсь поцікавитися, ласкава пані Феє, невже ви дійсно удостоїтесь прийому в Гудвіна Жахливого?
— Так, Гудвін хоче мене бачити, — скромно відповіла Еллі.
Юрбою прокотився гомін. У цю мить задзеленькало.
— Сигнал! — мовила Фліта. — Гудвін запрошує вас у тронну залу.
Солдат прочинив двері. Еллі боязко увійшла і опинилася у дивовижному місці. Тронна зала Гудвіна була кругла, з високою склепінчастою стелею; і всюди — на підлозі, на стелі, на стінах — виблискувало коштовне каміння.
Еллі глянула вперед. У центрі зали стояв трон із зеленого мармуру, що сяяв смарагдами. І на цьому троні лежала величезна Жива Голова, сама голова, без тулуба…
Голова мала настільки вражаючий вигляд, що Еллі зомліла від страху. Обличчя було гладеньке й лискуче, з повними щоками, величезним носом, з великими, міцно стиснутими губами. Голий череп виблискував, мов опукле дзеркало. Голова здавалась неживою: ні зморшки на лобі, ні складки біля вуст, на всьому обличчі жили тільки очі. Вони з незрозумілою проворністю обернулись в орбітах і втупилися у стелю. Коли очі повертались, у тиші зали чулося поскрипування, і це вразило Еллі.
Дівчинка дивилась на незрозумілий рух очей і так розгубилася, що забула вклонитися Голові.
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Хто ти така і з якої речі турбуєш мене?
Еллі помітила, що рот Голови не рухається, і голос, тихий і навіть
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чарівник Смарагдового міста», після закриття браузера.