Читати книгу - "Смарагдова планета"

— В Ольдегор, — відповів Арсей, зачиняючи дверцята.

Блондин витріщився на нього, потім ляснув себе долонею по коліну і зареготав:

— Ну ти даєш! Ти що, вирішив добратися до нього пішки?

— Та чому, — усміхнувся Арсей, — я завжди розраховую на водіїв, котрі нічого не тямлять у власних автомобілях.

Паліденець на кілька секунд завмер з розкритим ротом та піднятою рукою, потім з силою опустив її на плече Арсея і знову зайшовся реготом:

— А якщо серйозно? — з усмішкою поглянув він на тернійця.

— Це тебе так цікавить?

— Мене дуже цікавить усе, що хоч трохи виходить за рамки буденного життя, — багатозначно відказав блондин, нахиляючись до Арсея. — Мене, до речі, звати Лукаром, — промовив блондин, пересміявшись, — а тебе?

— Арсеєм.

— Арсеєм? Хм-м, — протягнув Лукар. — Доволі рідкісне ім’я на палідені. Арсей… У ньому вчувається щось тернійське. Ти часом не тернофіл?

— Керівник місцевої організації — відказав Арсей якомога спокійніше.

— Заспокойся, я пожартував. Тобі ще до тернофіла ой як далеко. Той швидше власного язика відкусить, аніж говоритиме незнайомій людині такі речі, як ти… Арсею, ти зможеш повести автомобіль?

— Давай, спробую, — відповів тернієць таки тоном, що Лукар аж пирснув.

Арсею ніколи раніше не доводилося мати справу з паліденською технікою, однак він мав великий досвід керування найрізноманітнішими транспортними засобами. Щоправда, кілька перших поворотів та різкий підйом лімузин пройшов досить-таки незграбно, але невдовзі тернієць почав відчувати автомобіль так, наче їздив на ньому все життя, і став обережно нарощувати швидкість.

— Арсею, у мене просто немає слів! — описав свої почуття Лукар, захоплено дивлячись на тернійця. — Ти просто автомобільний бог! А, я, уяви собі, вже кілька днів шукаю такого водія! Все, вирішено, я беру тебе!

Арсей здивовано повернув голову до паліденця і зміряв його недовірливим поглядом.

— А хто ж тоді ти, вибач за цікавість? — запитав він.

— Якщо тебе цікавить моє звання, — нарешті промовив Лукар, відвеселившись, — то я підполковник планетарної безпеки, я якщо посада, то ти маєш справу з начальником відділу по боротьбі з тернофільством регіонального управління.

Арсей голосно набрав повні груди повітря і повільно видихнув його.

Підполковник говорив про призначення Арсея особистим водієм як про вирішену справу, а сам щасливець напружено міркував над тим, як уникнути пастки, до якої він мчав на розкішному чорному лімузині. А, може, це єдиний шанс?

— Так куди нам, брате підполковнику? — запитав він, відчувши у животі неприємний холодок.

— Я ж тобі сказав, в управління планетарної безпеки, — не вдоволено пробурчав Лукар. — До речі, можеш звертатись до мене просто «шеф».

— Мушу признатися, що я дуже погано знаю Ольдегор, — надав голосу винуватого тону Арсей.

— Ти що, серйозно не знаєш, де наше управління? — протягнув підполковник, недовірливо дивлячись на тернійця. — Бульвар Чесності 2, — і, помітивши кислу міну на обличчі свого водія, неохоче додав: — Повертай праворуч.

Хвилин через десять вони зупинились біля масивної п’ятиповерхової споруди, від якої віяло чимось моторошним. Лукар виліз з автомобіля і махнув рукою до Арсея:

— Ходімо зі мною!

В густіючих сутінках навколо управління раптом спалахнули десятки ліхтарів, і Арсей враз відчув себе голим та беззахисним. Проминувши пост із двох лейтенантів, котрі хвацько козирнули підполковнику, на що той лише мляво махнув рукою, вони піднялися на другий поверх і рушили по довжелезному коридору. Дійшовши до повороту, Лукар прочинив крайні двері і жестом наказав Арсею ввійти до кімнати. Це була, очевидно, приймальна, оскільки в ній стояв стандартний бюрократичний набір меблів, а біля вікна виднілися ще одні двері, з-за яких долинали веселі збуджені голоси.

— Давай сюди свого паспорта і чекай мене тут, — наказав Лукар і вимогливо простягнув руку. Від такої несподіванки Арсей на якусь мить заціпенів, потім зобразив на обличчі розкаяння і пробурмотів:

— Ви знаєте, шеф, я забув його вдома.

Лукар аж розкрив рота від здивування, потім повільно похитав головою і сказав;

— Ну, чоловіче, від тебе не знаєш, чого чекати. Ніяк не вирішу, чи захоплюватись твоєю сміливістю, чи посадити в підвал за неповагу до законів. Ну гаразд, якщо вже так, то я просто зроблю запит в Апаліни. Ти хоч адресу свою пам’ятаєш?

— Аякже, можете записати, — повільний вдих, щоб хоч трохи подумати, — вулиця Слави, чотирнадцять, квартира вісім.

— Таких речей я ніколи не записую, затям собі, — усміхнувся Лукар і швидко вийшов за двері.

«Це кінець!», — похолодило всередині. Ноги наче прикипіли до підлоги, а руки намертво вчепились у спинку крісла. Ситуація склалась цілковито безвихідна: без документів чи супроводу його звідси не випустять, вікно виходить у внутрішній дворик, шансів утекти — жодних. Залишалося тільки чекати.

А за стіною веселощі були в самому розпалі. Невеликий чоловічий хор затягнув у десяток голосів жалісливу пісню про нещасливе офіцерське кохання. Чийсь голос загорлав: «Увага, увага! Давайте кинемо жереб, хто сьогодні питиме подвійну порцію за здоров’я нашого дорогого полковника…», і тут зовнішні двері відчинилися, впускаючи до кімнати Лукара.

— Ось що, Арсею, — почав він звичайним голосом, — відповідь з Апалін прийде завтра, а ти поки що поїдеш ночувати до нашого готелю.

— Але я маю тут родичів, — спробував заперечити Арсей, проте Лукар лише відмахнувся і попрямував до внутрішньої кімнати. Компанія вибухнула привітальним ревом, потім почулося розчароване гудіння, і назад підполковник вийшов у супроводі здорованя з простим круглим обличчям.

— Куди його, в одиночку? — допитувався той, оглядаючи тернійця.

— Скажеш, щоб помістили в «люкс».

— Так ви що мене, в тюрму? — вразився Арсей.

Лукар зареготав.

— Заспокойся, хлопче! Нам би кожному жити в таких умовах, як там! Ну бувай, завтра продовжимо розмову.

Він красномовно махнув рукою, і Арсею залишилось лише покірно поплентатись за своїм проводирем.

— А ти звідки, з самих Апалін? — для годиться поцікавився здоровань.

— Ага, — лаконічно відказав Арсей, обмірковуючи план своїх дій. Здасться, все завершувалось досить вдало, адже, за відомостями Демина, такі співробітники, як цей, повинні бути незахищеними. Хоча, хто знає…

Пройшовши мимо поста, який тепер і не глянув у їх бік, вони вийшли на вечірню вулицю і сіли у великий темний пікап із заґратованими віконцями.

— Нам далеко їхати?

— Ні, потерпи, скоро будемо на місці, — відповів той, не повертаючи голови.

— А ти не хотів би змінити маршрут?

На цей раз здоровань зреагував активніше, видавши якийсь незрозумілий звук та перевівши на тернійця здивовано-глузливий погляд. В ту ж мить його згасли і вже без жодного виразу повернулись назад до дороги.

— Давай на вулицю Справедливості, — наказав Арсей і полегшено відкинувся на сидіння.

Хвилин через десять