Читати книгу - "Проби"

Доля якась скляна, мов скло, блищить, але крихка.

Публій Сір, Апофтегми

А що вона шле к бісовій матері всі наші шанці та оплоти, то я вважаю, що скрута з різних причин буває гостею як тих, хто має всі блага, так і тих, хто їх не має; і може, вона не така тяжка, коли сама, ніж коли приходить у компанії багатства. Достаток тримається більше порядком, ніж великими прибутками: кожен — коваль свого щастя. Саллюстій, Листи про державу до Цезаря, І, 1. Заклопотаний, заморочений своїми справами багатій мені видається жалюгіднішим, ніж той, хто просто злидар: Нужденник, що сидить на своїх скарбах, — найважчий рід нужди. Сенека, Листи, 74.

Найбільших і найбагатших княжат нестатки і безгрішшя доводили до ганьби. Бо що може бути гіршим, ніж перетворитися на тирана і беззаконного узурпатора добра своїх підданців?

Другий віковий відтинок мого життя — це той період, коли я вже мав гроші. Навчившись розпоряджатися ними по своїй уподобі, я незабаром нагромадив значні, як на мої статки, заощадження. Я вважав, що «мати» можна лише одне: те, що набігло над звиклі видатки, і що ніколи не можна покладатися на маєток, який ще буцімто на пню, хоч би яким певним він нам здавався. А що як, казав я собі, мене заскочить та чи та випадковість? Заполонений цими марними і недоречними фантазіями, я крутив на всі боки мозком, як нагромадити такі запаси, щоб запобігти всім можливим труднощам. А тому, хто мені казав, що халеп ніколи не збуватиме, я відповідав так: як це не відверне їх усіх, то хоч частину, а відверне. Ох, і клопітне ж пішло у мене життя! Я з усього робив секрети. Я, хто так легко щирував з усіма, брехав про свою готівку, як це роблять ті, хто, ходячи у дукачах, удають бідарів, а, поневіряючись у бідарях, удають дукачів, але зроду не признаються щиро, які в них кошти. Кумедна і ганебна обачність! А то ще таке. Коли я вирушав у мандри — мені завжди здавалося, ніби я не досить усім запасся, та що більше я брав із собою грошей, то дужчі були мої побоювання: чи не пограбують мене у дорозі, чи можна вірити слугам, що пильнують мого багажу; ніколи я не був спокійний, не мавши речей перед очима, схожий у цьому на інших моїх знайомих. Якщо ж я залишав свою шкатулку вдома, — скільки підозр і турботних думок, якими (лихо, та й годі!) ні з ким поділитися! Я сидів як на жару. Зрештою зберегти свої гроші важче, ніж заробити їх. Якщо я чинив не зовсім так, як тут розказую, то в кожному разі мені коштувало чималих зусиль утриматися від цього. Вигоди від своїх нових правил я не мав, а як і мав, то небагато. Хоча гроші в мене водилися і більші, всякі видатки мені боліли. Як казав Біон, патлач казиться не менше, ніж голомозий, коли йому мнуть чуба. Щойно тільки ви до чогось призвичаїлися й усвідомили себе власником певної суми, вона перестає бути вашою рухомою власністю; ви не зважуєтеся її ущербити: це вже будова, яка (так вам видається) уся обвалиться, якщо ви її рушите. Ви підете на витрати лише тоді, як вас візьме за горлянку мус. Давніше я з меншим болем і нехіттю заставляв манатки чи продавав коня, ніж тепер сягав по свого укоханого капшука, прихованого в тайнику. Та лихо в тім, що важко покласти собі в цьому край (адже нелегко дати берега тому, що вважаєш за добро) і визначити крес ощадливості. Людина без упину повнить цей шпихлір, усе докладаючи і докладаючи до нього, аж поки, немов який паскудний скнара, позбавляє себе всякої користі з власного достатку, знаходячи радощі лише в тім, щоб його берегти без усякого вжитку.

За цим дурним звичаєм виходить, що найбагатші люди — це ті, кого поставлено стерегти браму та мури багатого міста. Як на мене, всякий грошовик — жмикрут.

Платон подає перелік тілесних або людських благ: здоров'я, врода, сила, багатство. Багатство (твердить він) аж ніяк не сліпе, а, навпаки, дуже видюще, коли його освітлює тямущість.

Діонисій Молодший дотепно закпив із одного скупердяя. Йому доповіли, що один сиракузець закопав у землю скарб. Діонисій наказав принести його до нього: копач виконав розпорядження, приховавши дещицю для себе. З цією часткою він перебрався до іншого міста, де, втративши смак до нагромадження, зажив на всю губу. Довідавшись про це, Діонисій звелів повернути йому решту скарбу, мовивши так: оскільки чоловік навчився порядкувати грішми як слід, він охоче віддає йому забране.

Кілька років я сидів у цьому болоті. Не відаю, який добрий дух, на моє щастя, випер з мене, як це сталося із тамтим сиракузцем, моє скнарування. Урвати нитку цієї химери допомогла мені втіха, спізнана під час однієї подорожі, допомогла, відчутно надвередивши мого гаманця. Відтоді у мене пішла третя смуга життя (так, принаймні, мені здається), напевняка приємніша і впорядкованіша. Свої видатки я узгоджую з прибутками. Якщо одне випереджає інше, а іноді — навпаки, то я великого розриву не допускаю. Живу собі з дня на день і вдоволений тим, що маю чим заспокоїти щоденні потреби; що ж до потреб надзвичайних, то тут усіх скарбів світу не стане. Безумом було б сподіватися, аби сам льос озброїв нас засобами проти самих себе. Змагатися з ним треба нашою власною зброєю. Випадкова зрадить нас у вирішальну хвилю. Якщо я і відкладаю гроші, то лише в надії на якийсь близький видаток, видаток не на те, щоб купити маєтки та землю, з якими я не знаю, що робити, а на те, щоб купити задоволення. Не бути захланним — уже багатство; не бути марнотратником — зиск. Цицерон, Парадокси, VI, 3.

Я не відчуваю ні страху, що мені забракне мого маєтку, ані охоти його примножувати. Плід багатства — достаток; про достаток свідчить ситість. Цицерон, Парадокси, VI, 2. Я дуже тішуся, що схаменувся у найсхильніших до скнарості літах і звільнився від цього шаленства, звичного у старих і найсмішнішого з усіх людських вад.

Фераулес[47], який відбув обидві ці стадії, викрив, що зі зростанням багатства охоти їсти, пити, спати і кохатися не більшає; з другого боку, він відчував, який тягар накладає на нього керування маєтком, як це було зі мною. Він мав