Читати книгу - "Енциклопедія російської душі"

Серед суперечливих істин, які становлять сутність Сірого, є одна така, що видається мені безсумнівною. Це — схильність до саморуйнування. По суті справи, жодна з масок не змогла цього перебороти. Якщо мати на увазі, що Сірий зібрав у собі низку клятв і запевнень, перетворився на містичне тіло, заряджене енергією сліз, дикої перенапруги, хронічного страху і дивовижної поблажливості до вад, що розсмоктуються самі по собі завдяки цій поблажливості, одне слово, якщо спільними зусиллями, я б не сказав народу, але певного перенапруженого населення, сформувався єдиний містичний продукт, то зрозуміло, що без визначення його параметрів важко збагнути джерело його небезпеки.

Схильність до саморуйнування, самознищення набагато значущіша за всі інші вольові характеристики Сірого. Якщо взяти до уваги, що схильність до саморуйнування небезпечна для тих, хто тебе оточує, точніше кажучи, для всього світу, оскільки Сірий — продукт багатомільйонного гниття, то є привід на ньому зосередитися.

РОСІЙСЬКА РУЛЕТКА

Скрутиш в’язи у цих нескінченних іменах-по батькові, у юродстві, брехні і злодійстві, авгієвих стайнях російської свідомості. Можна тільки дивуватися невігластву людей, які одірвалися від іншого світу й не мають нічого спільного з ним. Було б дуже доречно пригасити цю енергію, розмагнітити її настільки, щоб вона відносно мирно розтеклася й пішла в пісок. Зрештою те, що понадозволяв Сірий, називається непотребом.

Але не можна не помітити, що російський світ гіпнотизує. Замість однозначної оцінки Сірий викликає зацікавленість. Сірий приваблює своїм винятково млявим шаленством гри. Сірий не просто відверто виходить за межі добра і зла. Він розриває коло моральної ентропії грою зі смертю. Сірий будує життя як долю. Сірий виколює життю очиці.

Я ТОБІ КОХАЮ

Вогненне озеро. Водяник, домовик і лісовик, занурившись у нього, ідуть на фронт трьома богатирями.

Олександр Невський дарує Василисі Премудрій лантухи відрізаних російських вух і носів.

Петро Перший попросився назад до Азії.

Христос поборовся з Перуном, решта поганих богів розбіглися, не знаючи своїх імен.

Перший бал Наташі з чортом.

Клеїться до сутінків серпанковий світанок.

Мілітаристський виступ сестрички Альонушки у військово-політичній академії імені Фрунзе.

Сашко, застебнутий на чотири ґудзики, вискочив на город.

Цвіте безшумна капуста.

Авакум міняє Біблію на коня.

Політ сорокою, їзда на корові голіруч.

Я сидів на табуретці й віддирав Росію, як пластир, від своєї волосатої ноги.

— Я стільки часу змарнував на Росію, — пояснював я Сірому.

— Час на те й час, щоб його марнувати, — сказав Сірий.

— Сьогодні яке число?

— У Росії кожний день окаянний, — співчутливо зауважив Сірий.

На березі озера, повернувшись до світу сідницею, наречена полоскала французьку білизну.

— Я тобі кохаю, — посміхнулася вона до нас із Сірим, утираючись.

ДОСЛІДИ

ЗИМА

Сірий сьогодні білий. Сірий сьогодні у білому. Пухнастий Сірий сьогодні у білому. Дуже високі виросли ялини.

ТРИЛЕР

Мені відкрилися всі обрії.

— Ти читав таку книжку — «Три мушкетери»? — запитав Сірий.

— Ну.

— Кривава книжка. Там усіх убивають. А людям подобається. Мені теж подобаються криваві книжки, трилери — не трилери.

— А мені не дуже, — сказав я.

— Є такі письменники, вони чортів наганяють, — сказав Сірий. — Давай заліземо куди-небудь високо-високо.

Ми полізли на Останкінську вежу. Подивилися зверху вниз.

— Що ти бачиш? — прокричав Сірий, борючись із горішнім вітром.

— Ну, зрозуміло, — сказав я, тримаючись за вежу. — Росія і є трилер.

— А я тобі що казав? — зрадів Сірий. — Трилер! Тільки хріново написаний! На газетному папірцеві! У дебільній палітурці! Не одірвешся! Не знаю, мені подобається.

ПОЇЗДКА У СВЯТУ РУСЬ

— Давай поїдемо у святу Русь, — сказав я.

— На електричці? — запитав Сірий.

— Як хочеш.

— На електричці я не поїду, — сказав Сірий. — Я не люблю купувати квиток, а без квитка мені не хочеться їхати.

— Давай я тобі куплю квиток.

— Ну, купи.

— З якого вокзалу?

— Та мені однаково, — здивувався Сірий.

— До якої станції?

— До якої завгодно.

СЕРЕДОВИЩЕ

Одних — середовище заїло, інші — заїли середовище. А ось і Сірий.

РОЗКОЛ

— Щось у мене все збіглося, — почухав потилицю Сірий.

СМЕРТНИЙ ВУЗОЛ

У Сірого померла мати. Від неї залишився смертний вузол.

ЗВУКОХРЯСЬ

Хрясь! Хрясь! Хуяк! Хрясь!

ПТАШКА

Каламутним поглядом Сірий подивився на пташку.

ПРОВИНА

— Юрію Петровичу! — старший лейтенант Млечина весело подивилася на шефа. — У нас у підрозділі думають, що Сірий у всьому винуватий.

ПРОВІНЦІЯ

Сірий жагуче поцілував Млечину в губи.

ПЕРЕДВИЖНИК

Сірий прибив капотом Юрія Петровича.

ЛЮБОВ СІРОГО

Сірий нафарбував нареченій із зубами щоки буряком.

— Так буде краще, — зауважив він.

— Я — гарна, — радісно дихаючи, сказала вона. — На Курському вокзалі два солдати сприйняли мене за повію!

— Ти й так блядь, — придивився до неї Сірий. — Виведи бородавки з лиця.

— Дурненький, це родимки, — пояснила наречена із зубами.

СТАМБУЛ

Сірий погнав літак у Стамбул.

— Спека — не холод, — сказав він нареченій на прощання.

ЗИМОВИЙ ПАЛАЦ

— Який прекрасний будинок! — сказала наречена.

— Петрівка, 38, — сказав Сірий.

— Давай тут жити, — сказала наречена. — Це краще за Зимовий палац.

ЯБЛУКА

Сірий їв яблуко. Кусав, жував, заковтував, знову кусав.

— Сірий, привіт! Ти куди?

— Я завжди на роздоріжжі, — відповів Сірий.

ТАНЕЦЬ

Сірий — веселий. Сірий — сміливий. Сірий — пристрасть убивати.

НАБРИДЛО

Росія мене загризла вкрай. Боже, як набридла! Вона сере по ногах. Вона сере. Ми серемо.

ВИПРАВДАННЯ РОСІЙСЬКОГО СВІТУ

Один із головних парадоксів мого життя — ставлення до Росії. Росіянин з голови до п’ят, по всіх лініях і діагоналях, я занурився в проблему Росії і не зміг для себе її вирішити. Я ніколи не хотів їхати з Росії, хоча ненавидів режим. Я не хотів виїжджати, бо, на відміну від друзів-дисидентів, уявляв собі Захід. Вони втікали з Росії, як собаки, що випадково зірвалися з ланцюга.

Я не виїхав, хоча знання мов, західні зв’язки та сімейні обставини сприяли. Бідні батьки, особливо мама, багато років вели в родині спасенні антиемігрантські розмови. Набагато пізніше я довідався, що мене збиралися вислати за системою Солженіцина, але не вислали, не знаю чому. Я б цілком упорався з життям на Заході, не дивився б на нього знизу вгору. Я ніколи не приставав до жодного ідеологічного руху, включаючи західництво. Західник на Заході — суб’єкт, що розчиняється.

Я зостався в Росії. Надія — погана супутниця письменника. Початок реформ був пов’язаний із надією. На щастя, вона була недовговічною. Надія на те, що в Росії не вичерпаний людський потенціал, виявилася занадто прекраснодушною. Росія не належить до культур, здатних на самовизначення. Це історично нечесна країна. Вона спочиває на неправді. У