Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

От про це, власне, і поміркуємо.

Чи може існувати суспільство без політики? Ні. Так само, як місто без асенізаторів. Просто ті й інші повинні знати своє місце.

Чи може існувати світ без економіки? Ні. Але чуючи чергового разу, що гроші - всьому голова і все у світі можна купити, ми одразу зі співрозмовником погоджуємося. Правильно! Ти вважаєш, що все можна купити - скажи тоді, почім буде трахнути твою доньку? А у збоченій формі? Ви знаєте, ніхто ще ціни не назвав. Дискусія на цьому зазвичай припиняється, але сам собою напрошується висновок - за гроші можна купити таки не все, а це означає, що економіка теж не має контрольного пакету у суспільстві. Чи, принаймні, не повинна мати.

Ви любите музику? Ми любимо, тому дозвольте аналогію з оркестром. Тим більше, що весь світ - театр, як твердив свого часу яскравий представник інтелекту-альної меншості. У нашій оркестровій ямі економіка виконує роль ритм-секції. Навіть за звуком вона схожа - бум-ца, бум-ца-ца. Без неї музики не зіграєш. Політика - це духові інструменти. Блищать, сурмлять, завжди гучні і агресивні. А ще існують струнні. Капризні, тихі, ніжні. Однак без них оркестр може заграти хіба що військовий марш. Або “жмурика”.

Здогадуєтеся, хто грає роль струнних? Правильно. Гуманітарна сфера. Якщо хочете - культура. Ми з вами весь час сумніваємося, сваримося, голоси тремтять, струни розтягуються - а все одно без нас музика не звучить.

Є в оркестрі ще одна штукенція, якої зазвичай не чутно, але без якої не вийде навіть “Мурки”. Називається вона камертоном. Із цим пристроєм звіряються струнні, і навіть духові при виробництві та ремонті, ба, й ударні теж трошки підлаштовують, щоб не деренчали. І у нашому суспільстві є такий камертон. Це - мораль. Гуманітарії найбільш чутливі до нього, і політика повинна іноді з ним звірятися, та й економіка теж. Грубий приклад спів-відношення моралі й економіки: будувати ГЕС, за-топлюючи при цьому заповідник, - аморально, а тому небезпечно.

Ну, а наше суспільство-оркестр сьогодні обходиться без струнних і без камертона. І вакантні місця тимчасово заступають “зірки” як єдині представники культури та “моделі” як єдиний моральний орієнтир.

Але повернімося з оркестрової ями до вигрібної, тобто нашого з вами сьогодення.

Суспільство не може існувати у системі координат коаліція-газ. Потрібна іще одна вісь, іще один важіль впливу на суспільство. І цей важіль - культура.

Ви романтики - скаже хтось. А ми заперечимо: ні. Ми просто дбаємо про гігієну. Особисту та громадську. Бо якби дядя Толя Унітаз колись завітав до нас у гості з брудними руками, бабуся його на поріг не пустила б. Вона і так кожного разу ніби ненавмисне вела його до миски з водою та давала мило. А політики тягнуть до нас свої немиті кінцівки, і ми їх не тільки не женемо, але й садовимо за стіл. В результаті сьогодні не можемо відповісти дітям на елементарне запитання - що добре, а що погано? Як називається людина, що подала заяву до РАГСу з однією, а прийшла на весілля з іншою? Або такий приклад - ви купили квартиру, приїхали з меблями, а тут старий господар говорить: я передумав, от людина запропонувала мені більше, то я вам гроші повертаю, і везіть меблі куди хочете. Як би ви назвали такого господаря? Перспективним політиком? Чи все-таки покидьком? А тепер спробуйте пояснити своїй дитині, в чому різниця, застосовуючи приклади з українського політичного сього-дення.

Йдеться про гігієну і тільки. Про дітей, яких ми не хочемо виховувати політологами, або по-простому брехунами. Про друзів, яким хочемо довіряти. Про коханих, які не мають продавати себе нуворишкам та нуворюгам. Чи, через те, що меншість, ми не маємо на це права?

Кого ви хочете переконати? - запитають в нас. - Політиків, чи бізнесменів?

Ні. Ми наївні, але не настільки. Ми переконуємо самих себе. Тобто нас із вами.

Дозволимо собі автоцитату з дореволюційної статті “Бидло”: “У нашому дитинстві існувало чітке визначення для людей, які не читають книжок, не ходять до театрів і взагалі культурно не розвиваються. Не маємо на увазі нікого конкретно, але таке явище носило раніше назву “бидло”. Так отож, пані і панове, сам собою напрошується цікавий висновок: керівною в країні є ідеологія бидла. Вона по-своєму щира і, можливо, по-справжньому опікується добром цієї країни. Можливо, вона включає навіть ідею процвітання. Але добро і процвітання в координатах бидла - це не те саме, що в наших з вами координатах. Звідси й усі проблеми.”

На жаль, сьогодні ця думка знову стала актуальною. Бо вітчизняні політики зробили доленосне відкриття - НАЦІОНІЛЬНОЮ ІДЕЄЮ УКРАЇНЦІВ Є ДОБРОБУТ. І україномовній інтелігенції не варто нав’язувати суспільству інші свої думки.

Отже, навіть на ідеологічному рівні нас хочуть звести до свиней - повне корито як національна ідея. Носії ідеології бидла пішли в атаку по всьому фронту. І тут уже хочеться просто загорлати на всю вулицю: ”Наших б’ють!”

Так, ми - меншість. І завжди були меншістю. Але наша робота - виробляти ідеї. Продукувати думки. І за нас із вами цієї роботи ніхто не зробить - хай би він був двічі олігархом або тричі прем’єром. Так само як металурги, які, безперечно, є меншістю, пропонують свою продукцію суспільству, ми - пропонуємо свою.

Коли тут раптом приходить дядя Толя Унітаз і оголошує, що віднині національною ідеєю буде…

Важкий випадок. Однак у нас із вами не залишається вибору - ми повинні не тільки захиститися, але й забрати свою частку влади над суспільством. Забрати - бо просто так нам її не віддадуть. Безперечно, вони сильніші, за них міліція з прокуратурою та банки з податковими. Але й ми маємо зброю, якою вони не володіють. Це - слово. І слово - досить потужна зброя. Особливо у теперішньому інформаційному суспільстві. Варто лише правильно застосувати її.

Ну, а задля годиться спочатку звернемося до політиків та олігархів із мирною пропозицією. Хлопці та дівчата, давайте домовлятися по-доброму, нам все одно жити поруч у цій країні.

Шановні політики! Робіть свої брудні