Читати книгу - "Кобзар 2000. Soft"

Вона посміхнулася дещо силувано:

- А мене звати Тетяною.

Я намагався не дивитися дівчині в обличчя, щоб не виказати себе. Саме так сталося і вчора - я побачив ці очі та втратив пильність. До речі, й досі не здав машину, і не взяв нову… Зачекайте, а може, вони переслідують мене? Чорт забирай, може, мене викрили? Скільки я їх убив - п’ятнадцять, двадцять? Вони врешті-решт могли вистежити…

Не мели дурниць, обірвав мене внутрішній голос. Ніхто тебе не вистежив, це просто неможливо. Для цього потрібна організація, сильна сучасна організація, а такої в них нема, ти сам чудово знаєш. Вони всі поодинці, що б там не казали. Вони просто не здатні на таке.

Але чому? Чому вона тут? І та, вчорашня?

Мені захотілося її вбити. Просто тут, у номері. Проте я стримався.

- Ви не слухаєте мене? - дівчина з брязкотом відсунула порожній посуд.

- Слухаю, - широка посмішка сховала за собою мою розгуб-леність. - Я тут подумав… Слухайте, а чого б нам просто зараз не почати, га?

- Що, пробачте?

- Як це що? Екскурсію. Зробіть мені першу екскурсію… наприклад, оглядову, по околицях міста. Сьогодні. Просто зараз.

Вона явно не чекала на такий поворот.

- Тю, - плечі її смикнулись догори. - Я зовсім не про те говорила. Якийсь ви дивний.

- Я не дивний. Я хочу негайно почати відпочинок.

Гаманець знайшовся швидко, і п’ятдесят доларів у ньому виявились найменшою купюрою. Та й дідько з ними - врешті-решт невелика платня за спокій.

- Осьо аванс на сьогодні.

Треба її вбити. Негайно вбити, щоб не псувати відпустку. І тоді вже чесно відпочивати два тижні, як планувалося.

Папірець з підписом скарбничого США виявився пере-конливим аргументом і швидко зник у надрах синьої теки. Дівчина виглядала трішечки розгубленою, але розгубленість ця скоріш мала радісний відтінок - воно й зрозуміло, отак просто з неба отримати грубі гроші, хто б не зрадів!

- Ми вирушаємо?

- Тільки у начальства відпросюся, - підводячись, вона рефлекторно смикнула донизу коротку спідницю. - Але за розбиту чашку вам доведеться заплатити окремо.

- Без базару, - запевнив я на останнє.

Мене просто трусило від нетерплячки, тому рівно за дві хвилини, вдягнутий у непримітні сині труси та футболку, я вже стояв біля машини, чекаючи на свого гіда.

Чекав довго, а чи то так здалося від збудження. І тільки коли терпець остаточно урвався, дівчина нарешті з’явилася в кінці алеї. Вона нікуди не квапилась. Очі знову сховалися під темними окулярами, але тепер це підманути мене вже не могло. Її вирок був викарбуваний у мене в серці, і у батька мого батька, і у його батька, і так аж до славетного предка, полковника Війська Запорізького, від якого йде мій рід. Зараз я її вб’ю, і ніхто мене не засудить - ані людський суд, бо все буде зроблено обережно, як і з попередницями, ані Божий - Бог-бо й поклав на мене цей хрест, і я - тільки зброя у всевишніх руках.

Вона йшла між пальмами, схожими на велетенську розлогу моркву, і, здавалося, випромінювала навколо себе спокій та розважливість. Ніхто не бачив її очей, ніхто, крім мене, не розумів небезпеки, що вони несуть у собі.

Свою першу відьму я вбив ще в школі. Це було нескладно, бо стара, а вона була дуже стара, трошки зомліла під теплим весняним сонечком. Я йшов якраз на комуністичний суботник, тому сховався за гострий гребінець грабель і підкрався непоміченим. Батько потім признався мені, що давно полював на цю бабу, але все не міг захопити зненацька. А я захопив - початківцям щастить. Я вдарив її залізними зубцями, а потім добив осиковим руків’ям. Слава Богу, круча була недалеко, і тіло я зіпхав під ухил, так що ніхто не здивувався - стара баба навесні по слизоті злетіла зі стежки та забилася. Таке трапляється. У неї не було родичів, а міліція вже тоді боролася за показники.

- Ви тут? Бо я думала вам дати час на збори.

- Прошу, - я по-діловому розчахнув темні гарячі дверцята, і з салону війнуло, наче з духовки.

Дівчина всілася на переднє сидіння, продемонструвавши мені краєчок бездоганної білизни.

Це добре, що вона не в купальнику, більше буде схоже на нещасний випадок.

- Куди їдемо? - я завів слухняний двигун та обережно, щоб нікого не зачепити, виїхав зі стоянки. Мене не полишало легке почуття нереальності навко-лишнього пейзажу - бо ж іще вчора зранку я стояв у плащі під паскудним осіннім дощиком, а сьогодні голими ногами тисну на педалі, а за вікном пальми та океан.

- Праворуч, - підказала моя проводирка, вовтузячись з паском безпеки. - А ви б теж пристебнулись, бо за ремені тут такі штрафи, що мало не буде.

Слушно. Лівою рукою я намацав вгорі біля дверцят язичок паска та через груди протягнув його донизу. Потім, не полишаючи керма, перехопив правицею і спробував навпомацки всунути до замка, але незвичний механізм з першого разу не схотів коритися.

- Я допоможу! - дівчина схилила голову, придивляючись, і раптом здивовано підвела на мене обличчя. - Ой, а що це?

На її долоньці лежала довгаста сережка з камінцем.

Я рефлекторно натиснув на гальма. Ззаду обурено засигналили - кляті буржуї добре попрацювали над механікою: машина колом стала посеред дороги, аж на передні колеса присіла. Я ледь не вдарився грудьми об кермо, а прив’язана дівчина смикнулась, наче лялька. Від різкого руху знахідка злетіла з її руки на підлогу.

В наступну мить ми одночасно нахилилися за нею та, цілком зрозуміло, зіткнулися головами.

- Ой! - моя супутниця схопилася за лоба і раптом захихотіла, немов і справді трапилося щось цікаве.

Посміхнувся і я, чухаючи скроню, але очі нишпорили по підлозі. Де ж ця біда закотилась? Мабуть, я сказав це вголос, бо дівчина, все ще хихочучи, підняла ноги. Спідниця задерлася аж до пупа, і якби не обставини, я б обов’язково звернув на це увагу. Проте сережки ніде не було, тому очі мої займалися головним чином зазиранням у шпаринки за чорним килимком.

- Нема? - спитала дівчина відсміявшись, хоча й не відпускаючи забитого лоба.

- Нема, - розгублено погодився я.

- А це ваше? - спитала вона, опускаючи ноги. Спідниця лишилася на пупі, відкриваючи для огляду мінімалістичні трусики.

- Ні.

- А чого ж ми тоді шукаємо? - І правда, - я скосив око на трусики і