Читати книгу - "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"

я хочу щоб не було лиш одного сенсу: говорити що він є і зараз мені теж не треба це казати але не тому що все на світі - марнота марнот і що «я не атеїст який розтрачується на доведення того що Бог не існує бо навіть якби він існував - то це нічого не змінило б» - а тому що всім і без мене відомо що сенс є і тіточки й бабусі і дідусі й сусіди - кожному снився сон як вони летять над великим містом обійнявши вертоліт і сонце лишень встає і вони обливаються сльозами радості спостерігаючи як люди вигулюють своїх собак як коханці крадуться вікнами додому і як у калюжах (бо вчора була гроза) плавають опале листя усмішки млинці стрічки ковпачки від авторучок срібні ложки дитячі соски я і ти й аркуш зошита з математики за п’ятий клас і як мені затишно знати що хтось обійнявши вертоліт летить над містом і бачить як ми з тобою плаваємо в калюжі а я тоді не справжня я - а торба всіх своїх спогадів страхів і безглуздих суджень я в найрізноманітніших митях наприклад я що дивлюся на жінку яка дивиться на малу дитину яка дивиться на хмаринку або я що одного разу не витримаю такої великої кількості одночасних думок і розпадуся на мільйон випадкових дрібниць якими будуть причісуватись найпрекрасніші профури планети

я хочу щоб у всьому був сенс і щоб я страждала від його надлишку щоб я була ним переповнена як повітряна куля аргоном звичайно інколи можна посперечатися напиватися плакатися тобі на плечі як усе по-дурному склалося

що я опинилась в Сибіру і навіть не можу величати його великою буквою і як хвилююся що це «по-дурному» набуде рис нормальності або й уже поволі набуває і ти собі уяви кохана що буде коли мною заволодіє абсурд у якому теж є сенс а це найстрашніше коли абсурд має сенс бо тоді навіть абсурд стає абсурдним і я боюся кохана що всюди там усе нормально усі проживуть все як треба і коли будуть вмирати навколо їхнього ліжка збереться повно людей половина з яких внуки й правнуки і на їхніх обличчях горітимуть сльози жалю -

і лиш я чомусь у полоні чудовиська лиш зі мною щось не так - бо я боюся кохана що все брехня а я - найбільша з брехонь - і кожна думка перш ніж прийти мені до голови обережно стукає в двері які відчиняються тільки тоді коли суворий цензор загляне в щілину і я хотіла б роздушити цензора в кулаку як яйце і може найближчим часом так і зроблю - і я боюся кохана що справжня світова історія - це мільйони газетних шпальт а я - брехня і моя доля - пробиратися крізь світову історію як крізь натовп геніїв - мучитися від власної брехливості тикати нею собі в лице - і коли генії переможуть а мій марафон добіжить кінця - я почую грудний занижений голос дикторки яка скаже мені вже вмираючій що і світова історія й газетні шпальти і генії - все теж брехня і дуже шкода Варваро що ти потратилася на марні думки - нам справді прикро що все вийшло так безглуздо

і я їм яблука завбільшки з шипшину і за вікном ще донедавна цвіли квіти без огляду на пору року в якій вони повинні цвісти але ворони за кілька годин ночі їх усіх повиривали поскладали корінчиками до вікна звили гніздо нанесли яєць висиділи вороненят і тепер мовчки сидять на паркані і чекають коли я прокинуся щоб побачити мій розпач - ну хіба таке можливе? - чому я не потрапила до Єгипту на Афон до Таїланду до Канберри в Марокко в епоху рококо чому не захоплююся роком і маю лише два ока? - що думала моя мама день перед тим як зрозуміла що в її животі є я і дуже цікаво що думала я в той знаменний день? - чому мені здається що хаос - моя справжня домівка і чому щоб звільнитися від цього почуття треба щодня по кілька годин у темряві дивитися на полум’я свічки? - чому мені ніхто не пише? - чому ти мені не пишеш? - кохана? - чому ти? - мені? - не пишеш?

але коли я тобі так плакатимуся на плечі ти можеш щось збрехати і мені полегшає власне мені вже полегшало від думки що доторкаюся до твого плеча і ти дивишся мені в очі і брешеш кажеш

Варваро подумай може (ненавиджу цю підступну тактику через може) якраз у тому що все вийшло так по-дурному і є твій сенс у кожному абсурді криється таємниця яку ти пізнала а будь-яке пізнання має право на сенс розумієш багато що я б сказала - навіть все - має право на сенс - крім тебе - ти можеш тільки завжди бажати цього права - не виходячи за межі бажання і тіла

але ти дівчинко часто любиш бунтувати думаєш ти заслужила на кращу долю однак бунтуючи ти підкоряєшся зрозумій це

тому носи своє руде волосся - поки воно тобі личить…

а я тулюся до тебе кохана все ближче ніби відчуваю свою вину і от-от покаюся але насправді знаю - кажеш неправду - обманюєш і мене і себе як дитина що лякає батьків бабаєм -

уяви - діти північних народів уміють стріляти з народження і вони стріляють не будь-куди а просто білці в око щоб не зіпсувати шкірку а якщо заблукають на два тижні в тайзі ніхто називаючи їх по імені не плаче і не побивається бо в дітей північних народів нема імені - ані імені ні прізвища - а коли ці діти були маленькими їхні матері їм у підгузники напихали моху-ягелю - і таким чином вигадали