Читати книгу - "Малюк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Гм, — сказав він. — Хапають на льоту. Ви, часом, не індуктор, Геннадію?
Він передав картку Комову. Комов теж пробіг її очима, і брови його також звелися.
— А оцього я вже не розумію, — пробурмотів він, жбурнув картку на стіл і пройшовся по рубці, заклавши руки за спину.
Я взяв картку. Майя збуджено сопіла в мене над вухом. Радіограма дійсно була несподівана.
Екстрена, нуль-звязок. Центр, комісія з контактів, Горбовський — начальнику бази «Ковчег» Сидорову. Негайно припинити всі роботи з проекту. Підготувати можливу евакуацію особового складу і обладнання. Додаток — повноважному представнику Комкона Комову. Проголошую район ЕР-2 зоною імовірного контакту. Відповідальним призначаєтесь ви.
Горбовський.
— Оце так! — сказала Майка захоплено. — Оце так Горбовський!
Комов зупинився і з-під лоба оглянув нас.
— Прошу всіх приступити до виконання моїх розпоряджень. Якове, знайдіть мені, будь ласка, копію нашого експертного висновку.
Вони з Вандерхузе поринули у вивчення копії, Майка вийшла заганяти глайдер, а я влаштувався біля рації і почав кодувати нашу дискусію. Однак не збігло й двох хвилин, як дешифратор заверещав знову. Комов відпихнув Вандерхузе й метнувся до рації. Перехилившись через моє плече, він жадібно читав рядки, що з’являлися на картці.
Екстрена, нуль-звязок. Центр, комісія з контактів, Бадер — капітану ЕР-2 Вандерхузе. Терміново підтвердьте виявлення останків двох, повторюю, двох тіл на борту корабля та стан бортового журналу, який ви описали у своєму експертному висновку.
Бадер.
Комов перекинув картку Вандерхузе і покусав ніготь великого пальця.
— От, значить, у чому річ, — промовив він. — Так-так… — Він повернувся до мене. — Стасю, що ви зараз робите?
— Кодую, — відповів я похмуро. Я нічого не розумів.
— Дайте-но мені диктофон, — сказав він. — Поки що утримаємося. — Він сховав диктофон у нагрудну кишеню й акуратно застібнув клапан. — Значить, так, Якове. Підтвердьте те, про що вони вас просять, Стасю. Передайте підтвердження. А потім, Якове, я вас попрошу… Ви розумієтеся на цьому краще за мене. Будьте ласкаві, порийтеся в нашій фільмотеці і перегляньте всю офіційну документацію стосовно бортових журналів.
— Я й без цього знаю все щодо бортових журналів, — заперечив невдоволено Вандерхузе. — Ви мені краще просто скажіть, що вас цікавить.
— Та я й сам не второпаю, що мене цікавить. Мене цікавить, випадково чи навмисно був стертий бортжурнал. Якщо навмисно, то чому. Ви ж бачите, Бадера це теж цікавить… Не лінуйтесь, Якове. Існують же якісь правила, які передбачають знищення бортжурналу.
— Не існує таких правил, — пробурчав собі під ніс Вандерхузе і тим не менше пішов робити ласку.
Комов сів писати підтвердження, а я болісно міркував, що ж це таке коїться, чому така паніка і як у Центрі могли засумніватися в цілком чітких формулюваннях висновку. Не могли ж вони там подумати, що ми переплутали останки землянина з рештками якого-небудь аборигена і додали зайвий труп… І як же все-таки, чорт забирай, Горбовський примудрився здогадатися, що в нас тут відбувається? Ніякої користі від моїх роздумувань не було, і я з тугою дивився на робочі екрани, де все було так ясно і зрозуміло, і я з гіркотою подумав, що тупувата людина найсумнішим чином нагадує кібера. От я зараз сиджу, тупо виконую накази: наказали кодувати — кодую, наказали припинити — припинив, а що коїться, навіщо все це, чим усе це закінчиться — нічого не розумію. Геть чисто як мій Том: працює зараз, бідолашний, у поті чола, намагається якнайкраще виконати мої розпорядження і знати не знає, що за десять хвилин я прийду, зажену його з усією компанією до трюму, і вся його робота виявиться ні до чого, і сам він стане нікому не потрібний…
Комов передав мені підтвердження, я закодував текст, відіслав його і вже хотів було пересісти за свій пульт, як раптом пролунав виклик з бази.
— ЕР-2? — довідався глухуватий спокійний голос. — Говорить Сидоров.
— ЕР-2 слухає! — відгукнувся я негайно. — Говорить кібертехнік Попов. Кого вам, Михайле Альбертовичу?
— Комова, будь ласка.
Комов уже сидів у сусідньому кріслі.
— Я слухаю тебе, Атосе, — сказав він.
— Що у вас там сталося? — запитав Сидоров.
— Аборигени, — відповів Комов, повагавшись.
— У подробицях, якщо можна, — попросив Сидоров.
— Насамперед май на увазі, Атосе, — попередив Комов, — я не знаю і не розумію, звідки Горбовський дізнався про аборигенів. Ми самі почали розуміти, що до чого, всього дві години тому. Я підготував для тебе інформацію, почав її вже кодувати, але тут усе так заплуталося, що я змушений тебе просити потерпіти ще якийсь час. Мене тут старий Бадер на таку ідею навів… Коротше кажучи, трохи потерпи, будь ласка.
— Зрозуміло, — погодився Сидоров. — Але сам факт існування аборигенів достовірний?
— Абсолютно, — підтвердив Комов.
Було чути, як Сидоров зітхнув.
— Ну що ж, — промовив він. — Нічого не вдієш. Почнемо все спочатку.
— Мені дуже шкода, що так вийшло, — пожалкував Комов. — Слово честі, шкода.
— Нічого, — сказав Сидоров. — Переживемо й це. — Він помовчав. — Як ти збираєшся діяти далі? Чекатимеш комісії?
— Ні. Я почну сьогодні ж. 1 я дуже тебе прошу: залиши ЕР-два з екіпажем у моєму розпорядженні.
— Само собою, — не заперечував Сидоров. — Ну, не буду тобі заважати. Коли що-небудь знадобиться…
— Дякую, Атосе. І не засмучуйся, все ще налагодиться.
— Будемо сподіватись.
Вони розпрощались. Комов покусав ніготь великого пальця, з якимось незрозумілим роздратуванням поглянув на мене і знову почав ходити по рубці. Я здогадувався, в чому тут річ. Комов і Сидоров були старими друзями, разом навчалися, разом десь працювали, але Комову всюди і в усьому щастило, а Сидорова поза очі прозивали Атосом-невдахою. Не знаю, чому все так склалося. В будь-якому разі Комов мав би зараз відчувати більшу незручність. А тут ще й радіограма Горбовського. Виходило так, ніби Комов інформував Центр, минаючи Сидорова…
Я тихенько перебрався до свого пульта і зупинив кіберів. Комов уже сидів за столом, гриз ніготь і витріщався на розкидані аркуші. Я попросив дозволу вийти назовні.
— Навіщо? — скинувся було він, але відразу ж схаменувся. — А, кіберсистема… Будь ласка, будь ласка. Але щойно закінчите, негайно повертайтеся.
Я загнав хлоп’ят до трюму, демобілізував їх, закріпив на випадок раптового старту і постояв трохи біля люка, дивлячись на спорожнілий будмайданчик, на білі стіни недобудованої метеостанції, на айсберг, усе такий самий ідеальний та байдужий… Планета здавалася мені зараз якоюсь іншою. Щось у ній змінилося. З’явився якийсь сенс у цьому тумані, в карликових хащах, у скелястих відрогах, укритих бузкуватими плямами снігу. Тиша залишалася, звісно, та порожнечі вже не було, і це було добре.
Я повернувся в
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Малюк», після закриття браузера.