Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Талан 📚 - Українською

Читати книгу - "Талан"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Талан" автора Михайло Петрович Старицький. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 30
Перейти на сторінку:
к а. Таки йду. (Пiшов).

Л у ч и ц ь к а (довго стоїть нерухомо, заломивши руки). Обридла!.. Йому нудно зi мною… Я йому чужою стаю, а може, й помiхою… Ох, як швидко скiнчився мiй рай! Одцвiли квiтки, i листя опало… (Здригнувшись, провела рукою по чолу). Невже кiнець всьому?! У! Яким морозом мене обсипало! (Тремтить). Справдi, чи не слаба я, — i того менi вбачається все хмурим! Вiн же чесна, хороша, правдива натура… Е! Поки голови не стяли, будемо думать про друге… (Пройшлась коло клумб, зiрвала стокротку i сiла на сходах рундука). Няню! Ви там, у покої?

П а л а ж к а. Тут, моя дитино!

Л у ч и ц ь к а. Принесiть менi, будь ласка, мою шкатулку.

П а л а ж к а. Зараз.

Палажка виносить шкатулку.

В И Х I Д IV

Лучицька i Палажка.

Л у ч и ц ь к а (одiмкнула, розгляда речi). Ось браслет з дорогими самоцвiтами: це менi, няню, перший подарунок пiднесли… Скiльки було щастя, землi пiд собою не чула!.. (Зiтха). А цi сережки брильянтовi менi пiднесли в столицi. Як я боялась там виступати! Все їдно як на катування йшла: як глянула я на обширу ту залу, а там аж чорно од голiв, — так у мене руки i ноги подубли… голос тремтить. Як я почала — не тямлю, а потiм розiйшлась… I-i, господи! Який же гвалт знявся, а в мене од захвату так серце здавило, мало не впала… I цей вiнок там же вiд молодi… (Зiтха). А ось дукач i цi перли од його, од мого сокола… Який вiн тодi був захвачений, сп'янiлий, аж божеволiв! (Притиска до серця й цiлує).

П а л а ж к а (бурчить). Всi вони, пси, — поки оженяться.

Л у ч и ц ь к а. То-то! А! (Провела по волоссi рукою i стряхнула головкою, мов бажаючи викинуть думки). А ось iще… ще… багато, багато… Мало чи не з кожного города пам'ятка…

П а л а ж к а. А там iще в тiй скринi скiльки всякої срiбної посудини i вiнкiв.

Л у ч и ц ь к а. Бачите, моя рiднесенька, ми не злиднi, i у нас є своє, надбане чесно, — так ви отiй причепендi i одкажiть, що я не з нужди на їх гiркий хлiб перейшла.

П а л а ж к а. Ох, якби було знаття, що так станеться, краще б було на своїм хлiбi.

Л у ч и ц ь к а. А ви ж, бабусю, казали, що грiх.

П а л а ж к а. Отож тiльки й горе! (Вiдiйшла).

Л у ч и ц ь к а (уложивши речi, вийняла засушенi листки iз тетрадi). Ох, оця квiточка! Скiльки було щастя… а тепер зав'яла… А цей листик зелений… Першу роль з ним учила!.. Ах, минуло, минуло!.. А ви, мої рiднесенькi, почерканi, пописанi… (Розбира аркушики, цiлує). Ось Катря! Як я тодi над її долею плакала, як за нею болiла душею… I не сподiвалась тодi, що й сама стану Катрею, сама буду переживати її нестерпнi муки… Ох! (Замислюється i тихо неспогадано спїва, немов з ролi).

Тяжко-важко, а хто кого любить,

А ще тяжче, хто з ким розстається…

В И Х I Д V

Лучицька i Олена Миколаївна.

О л е н а М и к о л а ї в н а (зупиняється, слухаючи спiв, i тихо пiдходить). У тебя, невестушка, прекрасний голос… Только все грустишь, все тоскуешь, словно несчастлива!

Л у ч и ц ь к а (заметушившись i закриваючи листки). Ах, маменька… Зто вы? Я и не заметала… Садитесь! (Пiдкочує їй крiсло).

О л е н а М и к о л а ї в н а. Стой, милая! Что зто, старые или новые письма перечитываешь? Любопытно.

Л у ч и ц ь к а (змiшавшись). Нет, маменька; зто я так себе, от нечего делать… тетрадки старые пересматривала…

О л е н а М и к о л а ї в н а. Какие такие тетрадки?

Л у ч и ц ь к а. Пустяки… роли прежние… (Подає).

О л е н а М и к о л а ї в н а (поглянувши). А! Хе-хе-хе! Вот оно что удостоилось лобзаний! (Презирливо вiддає). А ну, не правду ли я говорила: тянет прежнее-то, тянет! Уж не маши головкой, не поверю: тянет, тянет!

Л у ч и ц ь к а. Нет, это хоть и близко сердцу, а заброшено мною навеки!

О л е н а М и к о л а ї в н а. Не поверю, не поверю! (Мотає головою). Ты сама себя, бедная, обманываешь: тоскуешь недаром…

Л у ч и ц ь к а. Да с чего же мне, маменька, тосковать? Всего вдоволь, муж меня любит, вы жалеете…

О л е н а М и к о л а ї в н а. Видно, мало зтого, видно, есть за чем тосковать…

Л у ч и ц ь к а. Что вы, маменька?

Олена М и к о л а ї в н а. Не тревожься, милая, я любя говорю… Я понимаю, какую ты жертву принесла: и славу, и карьеру бросила для моего сына, а только впрок ли? (Гладить її по голiвцi). Таешь ты здесь, горемычная, и за своим-то прежним развеселым житьем, и за всем.

Л у ч и ц ь к а (глибоко зiтхнувши, боязливо здригнулася). Мне все ничего, лишь бы Антось…

О л е н а М и к о л а ї в н а. Антуан.

Л у ч и ц ь к а. Лишь бы Антуан… Люблю я его, маменька, больше всего на свете, вот хоть сейчас в могилу лечь…

О л е н а М и к о л а ї в н а (поморщившись). Верю… А все же и муж тоскует, одичал совсем…

Л у ч и ц ь к а. Чем же он одичал? Неужели я зверь дикий?

О л е н а М и к о л а ї в н а. Одичал, бирюком стал, нигде не бывает… Да и трудно: от нас все отшатнулись… Хозяйство тоже его не занимает, все норовит как бы из дому сбежать…

1 ... 15 16 17 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Талан"