Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Воццек & воццекургія 📚 - Українською

Читати книгу - "Воццек & воццекургія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Воццек & воццекургія" автора Юрій Романович Іздрик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 50
Перейти на сторінку:
вельмишановний достоповажний Байстр, охочого до жінок, особливо до жінок сільських і самотніх.

Одна з них, щоправда, не сільська, та істинно самотня знуджена самичка, відьмочка з чорним хвилястим волоссям на голові і чорним густим заростом під пахвами, чорним же делікатним пушком попід сідницями і вже неделікатним, але надалі чорним ворсом на неголених гомілках та з несподівано рудою і, може, тому голеною щетиною поміж ногами — не могла не знадити знічев'я, просто так нашого рідкоземельного норовистого Пуцика. Хоча б тому, що — Пуцик, хоча б для того, щоб відчути смак його заячої губи на своїх таких різноманітних, таких різнопородних, та неодмінно звірячих губах.

І тут, як це нерідко цілком несподівано буває, виник дуже тісний, міцний і вірний шлюб, і результатом цього шлюбу, цієї, не побоюсь сказати, любові, була донечка Міріам, така мила, така розумниця, така багатонадійна дівчинка, вона ще в школі почала писати на диво добрі вірші, та й в інших науках давала собі раду, навіть в найточніших, та й з лиця вдалася вродлива — не красуня, звісно, але миловидна, — волосся розкішне успадкувала від матері, розлогі брови, карі очі тощо, і ніщо не провіщало біди, коли десь уже за порогом горезвісного статевого дозрівання кинулося на дівчинку якесь невідоме гормональне лихо, якась неконтрольована експлозія сталася в її тендітному організмі, і —

позагиналися гачками нігті,

і розрослася непомірно голова, зігнили зуби,

а шкіра на обличчі посиніла, пофіолетовіла, порожевіла,

і вкрилася вуграми, гнояками і струпами,

і повилазили та зблякли густі та повнокровні колись кучері,

позалишавши лише рудуваті віхті на роздутому черепі,

натомість повилазило неждане волосся довкола пипок,

що так і не розвилися в налиті соком груди,

а ноги залишилися короткими і маленькими,

діставши здатність тільки перетворювати мешти у точну копію свою, що й переніс небавом згодом на гидке своє полотно старанний учень Магріт.

Потрібно зглянутися, віддати належне цій юній Міріам — вона не опустилася і не пустилась берега, не опустила рук і не наклала їх на себе, — закинути їй можна хіба лиш непомірне вживання алкоголю — та хто з нас без гріха? — вона продовжувала писати непогані вірші і, перейшовши через перший полігамний шал, зупинила свій вибір на вповні пристойному і непоганому чоловікові (щоправда, чужому), з яким і прожила (не кривдячи його дружини та дітей) залишок днів своїх буремних і бурлескних.

Нащадків, як відомо, вона від нього не вродила, то ж абсолютно незрозуміло, яким чином збереглося Аденауерове плем'я, та все ж якось та й збереглося, інакше б звідки узялися:

Юхан Зизоокий,

Боровчак Хворий на шаленьство та

Ґорвіц З вічно мокрими руками та

Цезар Вічномолодий із вічно мертвими руками та

трійко Ґуставів Безсмертних та

Шварцкопф Герой фіолетових п'ят і

Міріам Чому-я-не-кінчаю-з-власним-чоловіком і

Міріам Пречиста-діва-соленого-хребта і

Міріам Золоте-горлечко і

Яковина син своїх батьків, безцеремонний хлопець Яковина, есквайр — тобто всі герої наші. Та й звідки взявся б, врешті-решт, той Воццек, Воццек Той, твій недолугий фаворит, лизун, улюбленець, підлиза, рекомендований синок, паскуда, зрадник, протеже — хоч, може, годилося б подбати про нього, як про А. — наймення це, таке чуже й нехарактерне для звуку і слуху твоєї східної воццекової мови — бо навіть не сам по собі родовід, а швидше факт присутності цих двох у коліні Аденауеровім провіщає великі можливості твого самозречення, любий Я.

Канон апології

Проси страху.

Прошу тебе, проси страху.

Не проси радості і не проси щастя, бо радість і щастя скороминущі, і єдино страх швидкоплинності пом'якшить для тебе несподіванку біди та розпачу, котрі прийдуть неодмінно.

Не проси біди та розпачу, а проси страху, щоб не спокуситися власними стражданнями і не зазнати ницої розкоші.

Не проси багатства і насолод, а проси страху, бо багатство сковує свободу, а насолоди приносять спустошення, і тільки страх дає надію.

Не проси ні спокою, ні волі, ні надії, бо спокій — суть гордині, а воля — непотребність і непотрібність твоя, і тільки страх — це віра і каяття.

Не вимолюй ні віри, ні покути, бо сенсу тих слів не розумієш, і тільки страх, знайомий тобі від народження, означає все.

Не проси всього і не проси нічого. Крім вищевказаного. Пам'ятай, що війна триває все. (Галицизм. Означає — «завжди», «постійно»).

Війна триває споконвіку і буде аж до скону віку, себто вічно. Кожної миті вмирає по двоє людей — одне від старості і хвороб, а друге від ран, тому ланцюг смертей є неперервним. І народжується кожної миті по двоє — одне дитя людське, а друге чиє — невідомо, тому приходів звіра буде рівно стільки, скільки знайдеться тлумачень його числа.

Поцілунок — це спосіб продовжити стравохід.

Не проси знання, не проси любові, не проси смерті. Чуєш, жабко, страху проси!

І дам тобі.

І воздається мені.

Вмираєш щоразу в обстрижених нігтях, у струшеній лупі, у вичесаному волоссі. Чого тобі ще? Залишаєш по собі купи екскрементів, потоки сечі і поту — все воно мертве. Чи хтів би ще щось мати? Страху проси, серце моє. Страх зробить тебе живим і позбавить страху життя.

Ніколи нічого не можеш взяти сам. Не певен навіть, чи маєш руки альбо зуби. А все, що маєш, все тобі дарує, то навчися хоча б хотіти. Всього буде стільки, скільки знайдеться трактувань його хреста. То ж проси страху, проси страху, проси страху, заклинаю тебе.

Вилізь на стріху, видобудь з грудей останній гордий рик страхітливої розпуки і злізай назад. Обережно переступай зі щабля на щабель прогнилої драбини, а з третього щабля зістрибни на землю, щоб аж розійшлися поли накинутого на голе тіло кожуха[51], і не юродствуй більше. Ляж під стіну свого будинку і сховай обличчя в долонях. Спробуй попросити ще раз. Не вийде — живи далі.

Кохана, не проси розради, ненависті і натхнення. Не створюй власних світів. Не зраджуй мене з друзями, не обдаровуй вірністю, і давай не будемо боятися разом. Страх — єдине, що потребує самотності, бо тоді він і є найбільшим страхом самотності.

Проникати в твоє тіло — все одно, що занурюватися в сніги, у воду, в землю, в листя. Я боюся цього занурення так само сильно, як бажаю. Під листям сховані черви, під снігом ростуть квіти, у воді чигає велетенська риба, а під землею нічого нема. На біса ж ти здалась мені, кохана? Чи, коли говорю я до тебе, ти достеменно і направду є? Відлітай, відлітай, відлітай, прошу тебе.

Термометр показує температуру мого тіла. Отже, між цим стовпчиком рідкого металу, запаяним у

1 ... 15 16 17 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Воццек & воццекургія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Воццек & воццекургія"