Читати книгу - "Вінні-Пух та його друзі"

– Експедиція, дурненьке ведмежа. Не "ех", а "е-к-с", розумієш, "ка-ес"!

– А-а,– сказав Пух.– Ясно.

Та насправді йому нічого не було ясно.

– І в експедиції ми мусимо не спотикатися, а шукати й відкрити Північний полюс.

– А-а! – знову сказав Пух.– Ясно. А що таке Північний полюс?

– Ну, це така штука, яку відкривають,– недбало сказав Крістофер Робін, який і сам до пуття не знав, що ж то воно за штука.

– А-а, ясно,– сказав Пух.– А ведмедям можна його відкривати?

– Авжеж, можна. І Кроликові, і Кензі, і всім, усім, усім. Бо ж це – експедиція. А експедиція означає, що всі йдуть одне за одним, як на параді. Ти б краще попередив усіх, щоб збиралися, доки я почищу рушницю. І ще треба не забути провізію.

– Про кого не забути?

– Не про кого, а те, що їдять.

– А-а! – зрадів Пух.– А мені почулося, ніби ти сказав про якусь Візію. Тоді я піду та попереджу їх усіх.

І він почалапав геть.

Першим, кого зустрів Пух, був Кролик.

– Привіт, Кролику,– сказав Пух.– Це ти?

– Це я, але пограймося, ніби це не я,– сказав Кролик.– Подивимося, що з того вийде.

– Я маю для тебе доручення,– сказав Пух.

– Гаразд, я передам його Кроликові, – сказав Кролик.

– Ми всі вирушаємо в ех-спотикцію разом із Крістофером Робіном.

– І Кролик теж? А що таке... ну оте, що ти сказав?

– Ну, такий собі парад чи що,– сказав Пух.

– Он як?! Парад! – сказав Кролик.

– Угу,– підтвердив Пух.– І ми повинні відкрити Полюск... чи, може, Молюск? Одне слово, щось там відкрити.

– Відкрити? Усі ми? – сказав Кролик.

– Усі, всі. А головне, не забути про... ну, про те, що їдять. Бо раптом нам їсти захочеться!.. Тепер я подамся до Паця, а ти перекажи все Кензі, гаразд?

Пух попрощався з Кроликом і заквапився до пацевої хатки.

Паць сидів на ґанку і, заплющивши очі, гадав на ромашці, аби точно дізнатися – любить, не любить, плюне чи поцілує. Вийшло, що плюне, і тепер він силкувався згадати, на кого ж він загадав, – тільки б не на Пуха.

Цієї миті перед ним і вигулькнув Пух:

– Гей, Пацику! – захекано сказав Пух.– Ми йдемо в ех-спотикцію. Усі, всі. І беремо про... про... їзію. Одне слово, харчі. Треба щось там відкрити.

– Що відкрити? – злякано спитав Паць.

– Та щось таке, що відкривають.

– Не дуже люте?

– Крістофер Робін нічого не казав про лютість. Він тільки сказав, що в нього є, як його... е... е... ко... си...

– "Коси" я не боюся, – серйозно сказав Паць.– Я боюся тільки вовка. Та якщо з нами йде Крістофер Робін, тоді я зовсім нікого не боюся!

Незабаром усі-всі зібралися біля хатки Крістофера Робіна, і "ех-спотикція" почалася. Попереду виступали сам Крістофер Робін і Кролик, за ними Паць та Пух, далі Кенга з Крихіткою Ру в кишені й Сова, ще далі – Іа, а в самому кінці, витягнувшись довгою вервечкою, тюпали всі Кроликові Родичі та Знайомі.

– Я їх не запрошував,– ніби між іншим пояснив Кролик.– Вони самі взяли та й прийшли. Вони завжди так. Нехай собі спотикаються в самому кінці, за хвостом Іа.

– Мушу сказати,– озвався Іа,– що це неподобство. Ось що це таке! Я взагалі не збирався йти в цю... е... е... скопицію... чи як там Пух її назвав. Я прийшов тільки з почуття обов'язку. Та все ж, бачте, я тут, і якщо я повинен іти в кінці е... е... зкопитії – ви розумієте, про що я кажу,– то й дозвольте мені йти в кінці. А коли я щоразу, як мені захочеться трохи посидіти й відпочити, матиму клопіт розчищати собі місце від цієї дрібноти – Кроликових Родичів та Знайомих, то це вже буде не е... е... ступиція – чи як там на неї кажуть, – а просто метушня й мішанина. Ось що я мусив сказати.

– Я розумію Іа-Іа,– сказала Сова.– Якщо ви мене спитаєте...

– Я нікого ні про що не питаю,– перебив її Іа-Іа.– Навпаки, я сам усе всім пояснюю. Можете шукати Північний полюс, а можете відпочивати, сидячи на мурашнику. Мені байдуже.

Та тут з переднього ряду колони залунали вигуки.

– Уперед! Уперед! – кричав Крістофер Робін.

– Уперед! – гукали Пух і Паць.

– Уперед! – підгукувала їм Сова.

– Рушили! – сказав Кролик.– Я мушу бігти.

І він пострибав попереду "ех-спотикції", щоб крокувати поруч із Крістофером Робіном.

Так вони вийшли в похід до полюса. І по дорозі всі весело гомоніли про се та про те – всі, окрім Пуха, який саме складав пісню.

– Ось і початок,– сказав він Пацеві, коли початок був готовий.

– Початок чого?

– Моєї пісні.

– Якої пісні?

– Цієї самої.

– Якої?

– Якщо ти послухаєш, то все почуєш.

– А звідки ти знаєш, що я не слухаю?

На це Пух не знайшов, що сказати, і тому почав співати:

На полюс

в ЕХ-СПОТИКЦІЮ

Всі рушили зрання,-

І Кенга, й Ру, і Кролик,

І вся його рідня.

Вперед крокує Робін

І, звісно, також я.

І Паць, а далі знову

Вся Кролика рідня.

До полюса, до молюса

Всі йдуть, ідуть і йдуть,

Тому цю ЕХ-СПОТИКЦІЮ

Парадом ще зовуть.

Гей, люба ЕХ-СПОТИКЦІЄ,

Куди вони біжать:

Який він є той полюс

Із чим його їдять?

– Тс-с! – сказав Крістофер Робін, обернувшись до Пуха.– Ми якраз наближаємося до небезпечного місця!

– Тс-с! – сказав Пух, хутенько обернувшись до Паця.

– Тс-с! – сказав Паць Кензі.

_ Тс-с! – сказала Кенга Сові, а Крихітка Ру кілька разів підряд сказав "Тс-с! Тс-с! Тс-с!" самому собі.

– Тс-с! – сказала Сова Іа-Іа.

– Цитьте! – сказав Іа-Іа страшним голосом усім Кроликовим Родичам та Знайомим, і ті стали квапливо казати одне одному "Цить! Цить! Цить!", аж поки дійшло до останнього.

А останній (найменший із Кроликових Родичів та Знайомих) так перелякався, подумавши, що вся "ех-спотикція" тільки йому каже "Цить!", що вмить зарився в землю і просидів там униз головою два дні, поки нарешті упевнився, що небезпека минула. Потому він чимдуж подався додому й більше ніколи не витикався з-під маминої спідниці.

Його звали Кульчин Синок.

"Ех-спотикція" доспотикалася до річки, яка весело крутилася й перекидалася поміж високих скелястих берегів, і Крістофер Робін враз розпізнав, яка тут могла критися небезпека.

– Отут,– пояснив він,– найзручніше місце для схрону.

– Для якого хрону? – шепнув Пух Пацеві.– Того, від