Книги Українською Мовою » 💛 Поезія » Кобзар 📚 - Українською

Читати книгу - "Кобзар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кобзар" автора Тарас Григорович Шевченко. Жанр книги: 💛 Поезія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 91
Перейти на сторінку:
мерзенних У Лисянку.

Бенкет у Лисянці

Смеркалося. Із Лисянки Кругом засвітило: Ото Ґонта з Залізняком Люльки закурили. Страшно, страшно закурили! І в пеклі не вміють Отак курить. Гнилий Тікич Кров'ю червоніє Шляхетською, жидівською; А над ним палають І хатина, і будинок; Мов доля карає Вельможного й неможного. А серед базару Стоїть Ґонта з Залізняком, Кричать: “Ляхам кари! Кари ляхам, щоб каялись!” І діти карають. Стогнуть, плачуть; один просить, Другий проклинає; Той молиться, сповідає Гріхи перед братом, Уже вбитим. Не милують, Карають, завзяті. Як смерть люта, не вважають На літа, на вроду Шляхтяночки й жидівочки. Тече кров у воду. Ні каліка, ані старий, Ні мала дитина Не остались,- не вблагали Лихої години. Всі полягли, всі покотом; Ні душі живої Шляхетської й жидівської. А пожар удвоє Розгорівся, розпалався До самої хмари. А Галайда, знай, гукає: “Кари ляхам, кари!” Мов скажений, мертвих ріже, Мертвих віша, палить. “Дайте ляха, дайте жида! Мало мені, мало! Дайте ляха, дайте крові Наточить з поганих! Крові море… мало моря… Оксано! Оксано! Де ти?” - крикне й сховається В полум'ї, в пожарі. А тим часом гайдамаки Столи вздовж базару Поставили, несуть страву, Де що запопали, Щоб засвітла повечерять. “Гуляй!” - загукали. Вечеряють, а кругом їх Пекло червоніє. У полум'ї, повішані На кроквах, чорніють Панські трупи. Горять крокви І падають з ними. “Пийте, діти! пийте, лийте! З панами такими, Може, ще раз зустрінемось, Ще раз погуляєм.- І поставець одним духом Залізняк черкає.- За прокляті ваші трупи, За душі прокляті Ще раз вип'ю! Пийте, діти! Вип'єм, Ґонто, брате! Вип'єм, друже, погуляєм Укупочці, в парі. А де ж Волох? заспівай лиш Нам, старий кобзарю! Не про дідів, бо незгірше Й ми ляхів караєм; Не про лихо; бо ми його Не знали й не знаєм. Веселої утни, старче, Щоб земля ломилась,- Про вдовицю-молодицю, Як вона журилась”.

(Кобзар грає й приспівує)

“Од села до села Танці та музики; Курку, яйця продала - Маю черевики. Од села до села Буду танцювати: Ні корови, ні вола - Осталася хата. Я оддам, я продам Кумові хатину, Я куплю, я зроблю Яточку під тином; Торгувать, шинкувать Буду чарочками, Танцювать та гулять Таки з парубками. Ох ви, дітки мої, Мої голуб'ята, Не журіться, подивіться, Як танцює мати. Сама в найми піду, Діток в школу оддам, А червоним черевичкам Таки дам, таки дам!”

“Добре! добре! Ну, до танців, До танців, кобзарю!” Сліпий вшкварив - навприсядки Пішли по базару. Земля гнеться. “Нумо, Ґонто!” “Нум, брате Максиме! Ушкваримо, мій голубе, Поки не загинем!”

“Не дивуйтеся, дівчата, Що я обідрався; Бо мій батько робив гладко, То й я в його вдався”. “Добре, брате, єй же богу!” “Ану ти, Максиме!” “Постривай лиш!”

“Отак чини, як я чиню: Люби дочку абичию - Хоч попову, хоч дякову, Хоч хорошу мужикову”.

Всі танцюють, а Галайда Не чує, не бачить. Сидить собі кінець стола, Тяжко-важко плаче, Як дитина. Чого б, бачся? В червонім жупані, І золото, і слава є, Та нема Оксани; Ні з ким долю поділити, Ні з ким заспівати; Один, один сиротою Мусить пропадати. А того, того й не знає, Що його Оксана По тім боці за Тікичем В будинку з панами, З тими самими ляхами, Що замордували Її батька. Недолюди, Тепер заховались За мурами та дивитесь, Як жиди конають, Брати ваші! А Оксана В вікно поглядає На Лисянку засвічену. “Де то мій Ярема?” - Сама думає. Не знає, Що він коло неї, У Лисянці, не в свитині - В червонім жупані, Сидить один та думає: “Де моя Оксана? Де вона, моя голубка Приборкана, плаче?” Тяжко йому. А із яру В киреї козачій Хтось крадеться. “Хто ти такий?” Галайда питає. “Я посланець пана Ґонти. Нехай погуляє, Я підожду”. “Ні, не діждеш, Жидівська собако!” “Ховай боже, який я жид! Бачиш? Гайдамака! Ось копійка… подивися… Хіба ти не знаєш?” “Знаю, знаю,- і свячений З халяви виймає.- Признавайсь, проклятий жиде, Де моя Оксана?” Та й замахнувсь. “Ховай боже!.. В будинку… з панами… Вся в золоті…” “Виручай же! Виручай, проклятий!” “Добре, добре… Які ж бо ви, Яремо, завзяті! Іду зараз і виручу: Гроші мур ламають. Скажу ляхам - замість Паца…” “Добре, добре! знаю. Іди швидче!” “Зараз, зараз! Ґонту забавляйте, З півупруга, а там нехай. Ідіть же гуляйте… Куди везти?” “У Лебедин! У Лебедин,- чуєш?” “Чую, чую”. І Галайда З Ґонтою танцює. А Залізняк бере кобзу: “Потанцюй, кобзарю, Я заграю”. Навприсядки Сліпий по базару Оддирає постолами, Додає словами:

“На городі пастернак; Чи я ж тобі не козак, не козак? Чи я ж тебе не люблю, не люблю? Чи я ж тобі черевичків не куплю? Куплю, куплю чорпнобрива. Куплю, куплю того дива. Буду, серце, ходить, Буду, серце, любить”.

“Ой гоп, гопака! Полюбила козака, Та рудого, та старого - Лиха доля така. Іди ж доле, за журбою, А ти, старий, за водою, А я - так до шинку. Вип`ю чарку, вип`ю другу, Вип`ю третю на потуху. П`яту, шосту, та й кінець. Пішла баба у танець, А за нею горобець Викрутасом-вихилясом… Молодець горобець! Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче: “Оженився, сатано,- Заробляй же на пшоно; Треба діток годувать, Треба діток одягать. А я буду добувать, А ти, старий, не гріши, Та в запічку колиши, Та мовчи, не диши”.

“Як була я молодою преподобницею, Повісила хвартушину над віконницею; Хто йде - не мине, То кивне, то моргне. А я шовком вишиваю, В кватирочку виглядаю: Семени, Івани, Надівайте жупани, Та ходімо погуляймо, Та сядемо заспіваймо”.

“Заганяйте квочку в бочку, А курчата в вершу…. І… гу! Загнув батько дугу, Тягне мати супоню. А ти зав'яжи, доню”.

“Чи ще? чи годі?” “Ще, ще! Хоч погану! самі ноги носять”

“Ой сип сирівець Та криши опеньки: Дід та баба, То й до ладу,- Обоє раденькі. *** Ой сип сирівець Та криши петрушку:…. *** Ой сип сирівець Та накриши хріну: *** Ой сип воду, воду Та пошукай броду, броду…”

“Годі, годі! - кричить Ґонта. Годі, погасає. Світла, діти!.. А де Лейба? Ще його немає? Найти його та повісить. Петелька свиняча! Гайда, діти! погасає Каганець козачий”. А Галайда: “Отамане! Погуляймо, батьку! Дивись - горить; на базарі І видко, і гладко. Потанцюєм. Грай, кобзарю!” “Не хочу гуляти! Огню, діти! дьогтю, клоччя! Давайте гармати; В потайники пустіть огонь! Думають, жартую!” Заревіли

1 ... 15 16 17 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кобзар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кобзар"