Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Я, робот 📚 - Українською

Читати книгу - "Я, робот"

375
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я, робот" автора Айзек Азімов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 53
Перейти на сторінку:
з досадою смикнув себе за вуса і в’їдливо сказав:

— Наш робот — скептик. Він не вірить, що ми створили його, що існує Земля, космос, зірки.

— Спопели його Сатурн! Нам бракувало тільки божевільного робота!

— Він каже, що збирається до всього дійти сам.

— Дуже приємно, — глузливо мовив Донован. — Сподіваюсь, він зласкавиться і пояснить усе те мені, коли розбереться. Так от! — раптом спаленів він. — Коли оця купа заліза почне й зі мною так патякати, я поламаю йому хромований хребет.

Він різко сів, витяг із внутрішньої кишені піджака пригодницький роман у м’якій дешевій оправі.

— Цей робот з мене всі нерви висотає. Надто він допитливий!

Майкл Донован невдоволено бурчав, уминаючи здоровенний сандвіч із салатом, коли, після тихого стуку в двері, до кімнати зайшов К’юті.

— Пауелл тут?

— Він збирає дані про функції електронних

потоків. Здається, насувається буря, — відповів Донован, не перестаючи жувати.

Увійшов Грегорі Пауелл і, не відриваючи очей від графіків, що він їх тримав у руках, всівся в крісло. Він розклав аркуші з графіками біля себе й заходився щось підраховувати. Донован дивився через його плече, хрумкотів салатом, розсипаючи крихти. К’юті мовчки очікував.

Нарешті Пауелл підвів голову.

— Потенціал зета зростає, але повільно. В усякому разі функції потоків нестійкі, і я сам не знаю, чого чекати. О, К’юті, привіт! А я думав, ти пильнуєш за монтажем нової силової шини.

— Уже все зроблено, — сказав тихо робот. — I я прийшов поговорити з вами обома.

— О-о! — Пауеллові стало незатишно. — То сідай. Ні, ні, не на цей стілець. Тут поламана ніжка, а ти не з легких.

Робот усівся й безтурботно сказав:

— Я прийняв рішення.

Донован окинув його сердитим поглядом і відклав недоїдений сандвіч.

— Коли це ти про свої безглузді…

Пауелл урвав його нетерплячим рухом.

— Кажи, К’юті, ми слухаємо.

— Останні два дні я зосередився на самоаналізі, — мовив К’юті, — і дійшов напрочуд цікавого висновку. А почав з єдиного правильного припущення, яке міг зробити. Я існую, бо мислю…

— О, Юпітер! — простогнав Пауелл. — Робот-Декарт!

— Хто Декарт? — втрутився Донован. — Послухай, невже ми повинні сидіти тут і слухати цього металевого маніяка…

— Помовч, Майку!

К’юті незворушно правив своєї:

— Й одразу ж постало питання: у чому причина мого буття?

У Пауелла на вилицях заходили жовна.

— Ти мелеш дурниці. Я вже казав, що тебе побудували ми.

— А не віриш, — додав Донован, — то ми залюбки розберемо тебе.

Робот благально простяг свої дужі руки:

— Я нічого не беру на віру. Будь-яка гіпотеза мусить підкріплюватись логікою, інакше вона нічого не варта. А ваше твердження, буцімто ви мене створили, суперечить усім законам логіки.

Пауелл поклав руку на стиснутий кулак Донована, стримуючи його.

— А чого ти так кажеш?

К’юті засміявся. Це був не людський сміх, а радше машинний скрегіт, різкий, уривчастий, як стукіт метронома, і так само однотонний.

— Погляньте на себе, — сказав він нарешті. — Я не хочу образити вас, але погляньте на себе! Матеріал, з якого ви зроблені, м’який і в’ялий, він неміцний і позбавлений сили. Енергію він черпає для себе з малопродуктивного окислення органічної речовини, на зразок оцієї. — Робот зневажливо тицьнув пальцем у рештки Донованого сандвіча. — Періодично ви поринаєте в сон, і найменші коливання температури, атмосферного тиску, вологості, інтенсивності випромінювання можуть зашкодити вашій працездатності. Ви — сурогат! А з іншого боку, я — досконалий, довершений витвір. Я прямо поглинаю електричну енергію і використовую її майже на сто процентів. Я виготовлений з міцного металу, перебуваю постійно в свідомості, легко переношу зміну в навколишньому середовищі. Це факт. I коли до нього долучити цілком очевидне припущення, що жодна істота не може створити досконалішу за себе істоту, — ваша безглузда вигадка розвалюється.

Донован зірвався з місця, насупивши руді брови. Прокльони, які він досі бубонів собі під ніс, зазвучали чітко і ясно.

— Ах ти ж, металевий вилупку! Ну, гаразд, якщо не ми тебе створили, то хто ж?

К’юті поважно кивнув головою:

— Слушно, Доноване. Я думав над цим. Очевидно, мій творець мав бути куди могутнішим за мене, а тому залишається одне…

Земляни спантеличено дивилися на К’юті, а той правив своєї:

— Що є основою діяльності тут, на станції? Кому ми всі тут служимо? Що поглинає всю нашу увагу?

Він помовчав, чекаючи на відповідь. Донован здивовано глянув на Пауелла:

— Б’юсь об заклад, що цей ідіот в костюмі з білої бляхи торочить про перетворювач енергії.

— Це правда, К’юті? — насмішкувато запитав Пауелл.

— Я говорю про Творця, — почулася холодна й різка відповідь.

Це була остання крапля, і Донован вибухнув реготом. Навіть Пауелл стримано захихотів.

К’юті підвівся з місця. Його сяючі очі перебігали то на того, то на того.

— I все ж, так воно і є. Мене не дивує, що ви відмовляєтеся повірити в це. Я певен, що ви обидва довго тут не затримаєтеся. Пауелл сам казав, що спочатку служили тільки люди, потім чорнову роботу стали виконувати роботи, і нарешті з’явився я, щоб керувати роботами. Це — незаперечні факти, але ви пояснюєте їх нелогічно. Хочете знати істину, що стоїть за всім цим?

— Давай, К’юті. З тобою не засумуєш.

— Творець спочатку створив людей — найнижчий і порівняно простий тип, який найлегше виготовляти. Поступово він замінив їх роботами. Це вже була вища ступінь. I нарешті створив мене, щоб я міг замінити людей, які ще лишилися. Віднині я служу господареві! Творцю!

— Дурниці! — вигукнув Пауелл. — Тобі доведеться виконувати наші накази й тримати язик за зубами, поки ми не переконаємося, що ти можеш обслуговувати конвертер. Зрозумів? Конвертер, а не Творця. Якщо ж не справишся, ми тебе демонтуємо. А тепер можеш іти, якщо твоя ласка. I візьми оці дані й підший їх як слід.

К’юті взяв графіки з рук Пауелла і вийшов, не промовивши й слова. Донован важко відкинувся на спинку фотеля й схопився за голову.

— Ми ще матимемо клопоту з цим роботом. Він зовсім з глузду з’їхав!

Монотонне гудіння конвертера в кімнаті контролю посилилося, змішуючись із потріскуванням лічильника Гейгера й керівним дзижчанням півдесятка сигнальних лампочок.

Донован відірвався від телескопа й увімкнув світло.

— Промінь зі станції № 4 досяг Марса точно за розкладом. Тепер наш можна вимкнути.

Пауелл неуважно кивнув.

— К’юті внизу, в машинному відділенні. Я подам сигнал, і він потурбується про це. Глянь-но сюди, Майку, що ти думаєш про ці цифри?

Майк окинув їх поглядом і присвиснув:

— Ого! Це те, що я називаю інтенсивним випромінюванням. Наше сонечко розважається!

— Отож, — кисло відповів Пауелл, — насувається електронна буря, і через неї ми опинилися в

1 ... 15 16 17 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, робот», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Я, робот"