Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

432
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 142
Перейти на сторінку:

— Це було тоді, як село страйкувало й не пішло в жнива, і все тут. Давидов наказав старості в неділю зранку скликати всіх селян до управи. Соцький з десяцьким вирушили на кутки гонити людей на сход. Згонили разом чоловіків і жінок. І поплелися вербівчани вервечками, несучи з собою тривогу й бажання, надію й страх. Почвалав і я туди. На мою біду, моя Пріська порадила вдягти нові штани, які вона зшила з небіленого домашнього полотна. Вони вийшли міцні, широкі. Як вішала їх сушити після прання, то всі ворота ними застелила. Я ще не дійшов до сходки, як мене наздогнала зі свистом і гуком сотня верхівців, що прямувала до сільської управи. Тут на майданчику, біля церковної школи, вершники зупинилися й спішилися з коней. Народу — не просунутися! Окремо стоїть гурт жінок, тихо щось гомонять між собою. Я став проти управи, аж глядь: пан Давидов у брилику, а поруч із ним командир сотні драгонів, чи драконів, не знаю, як їх величають, неподалік від них стоять наші мужички. Чую, Давидов запитує:

— То що вам потрібно, мужички?

З юрби пролунали вигуки:

— Платіть карбованець косареві, а в'язальниці полтинник.

— Давайте на пшениці не тринадцятий, а шостий сніп.

— Земля не виправдовує витрат... Тобто земля дасть великі збитки. — Відмовив селянам Давидов, а Терешко не стерпів:

— То роздайте землю селянам, вона їм дасть добрий прибуток.

Давидов кинув презирливий погляд у бік Терешка й запитав старосту:

— Хто він, такий розумака? — Староста відказав поміщикові:

— Це Терешко Швагер, він грамотний, читає газету й скрізь соває свого носа.

Командир сотні змахнув хустинкою, сурмач засурмив для чогось... Вершники вмить уже на конях.

— Ро-зій-дись! — пролунала команда.

Ніхто й не зворухнувся. Командир змахнув хустиною вдруге, сурмач ще раз засурмив. У цю мить вершники вскач поперли на людей. Жінки заверещали й юрбою дременули до річки, а там, піднявши підтички вище пупа, кинулися вбрід через неї й в городи. А тут ураз тини затріщали, драгуни періщать нагаями по мужицьких плечах, головах і спинах.

Я не знав, що ж утнути в цю хвилину, а далі здогадався, треба тікати з вулиці в двори, а далі в городи. Стрибнув через тин до Віщанського Федя. А тут біда, матня з моїх штанів зачепилася за штахети і я почепився на тину, ноги й зад мій красуються на вулиці, а друга моя половина звисає в двір. Ось чую кінь хропе наді мною, і обпекла мою сідницю нагайка драгуна. Я лічу удари: один, два, три, чотири й гукаю хазяїна. Прибіг Федь, ухопив мене за руки, стяг із тину в двір. Озирнувся я на тин, а там висить половина моїх штанів. Очкур з очкурнею зосталися на мені, бо очкур із сириці таки міцний, витримав. Благаю господарку, Ганну Федеву, щоб дала голку й ниток, сідаю під хатою в затінку й латаю.

Невдовзі в селі затихло. Чую вулицею повертаються верхівці-драгуни, вони зробили свою справу й ведуть балачки:

— У нього в руках півтори палиці, він ними так красиво махає, а прямо б'є...я ледь було з коня не звалився, ось яка гуля на голові.

Вони поїхали, а я подумав, мабуть, котрийсь огрів ціпом супостата. Так вас і треба стрічать нехристи неокаянні! Ходили чутки, що в деяких селах проти драгунів по вулицях клали борони зубками догори, затруюючи сміттям.

Усі щиро сміються з дідових пригод, окрім Терешка. Згадав, як Давидов запроторив у неволю його й Сергія Мельника, «за підбурювання селян до страйку в 1905 р.» Відбули обидва в буцегарні два роки.

XI

Перша зима в новій хаті дуже скрутна з-за витрат на нову оселю. Хліба не вистачило й до Різдва. Корову продали, щоб розрахуватися з боргами. У кузні батько працює з досвітку до смерку, щоб прогодувати велику сім'ю.

Як випав перший сніг, випровадили в Омську губернію, у сибірське місто Тюкалінск старшого брата Якима. Давно вже запрошував його до себе щирий товариш, разом працювати в конторі значного торгівця хутром Сіліна.

У довгі зимові вечори малеча купчиться на печі. Вона тут трохи більша від тієї, що була в старій хаті. Сюди прибув ще один братик Павлусь, його місце в колисці зайняв Альоша. Мама так само сидить за прядкою на ослоні, допрядає мичку-переділку, дівчата за столом вишивають. Прядка шелестить, а мама починає пісню, їй вторять дівчата. Діти на печі ще не сплять. Артем питає маму:

— А ви, мамо, татар не боїтесь?

— Не боюсь, бо їх давно вже немає. Наші козаки їх вигнали з нашого краю, а я їх взагалі не бачила. Тільки в піснях співаю, які передаються від старих людей молодим. Нещодавно померла баба Мотря, вона нам на вечорницях дуже багато розповідала про те, що тут витворяли ті дикі люди, татари. Вони десь гартувалися на півдні в степу, їли коней, овець, як оті вовки.

Як чорні круки, по кілька разів на рік, налітали з південного незайманого степу, що звався Диким полем, або Великим Лугом ординці-кримські татари. Степ був одвічним ворогом слов'ян, бо котив на наші землі безкінечні орди. Він завжди не залишав відчуття кочів'я, непевності й сполоханості. Пах бідою, той несходимий, бездонний, як небо, степ...

Як тільки земля просихала, укривалася зеленими травами й полум'яно-бурштинними маками, неодмінною ознакою весняного степу, татари перейшовши на правобіч Дніпра й діставшись Диким полем до Чорного лісу, зазвичай тут затримувалися: ставили кіш і відпочивали. Перегодом, набравшись сил, кидалися як вовки

1 ... 15 16 17 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"