Читати книгу - "Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі, Стівен Девід Левітт"

Якщо мораль — це те, яким нам хотілося би бачити світ, а економіка демонструє нам, яким він є насправді, тоді історія про бубликовий бізнес пана Фельдмана потрапляє на самісіньке перехрестя моралі й економіки. Так, багато людей крали його бублики, але ж значна більшість цього не робили, навіть знаючи, що за ними ніхто не стежить. Такий висновок може декого здивувати — включно з економістами, приятелями Фельдмана, які двадцять років тому застерігали, що його схема, побудована на чесності, виявиться нежиттєздатною. Але цей висновок не здивував би Адама Сміта. Насправді темою першого твору Сміта, який називався «Теорія моральних почуттів», була внутрішня чесність, притаманна людству. «Хоч якою егоїстичною вважалася б пересічна людина, — писав він, — у її природі є, вочевидь, певні засадничі речі, які цікавлять її в долях інших людей і які роблять їхнє благополуччя необхідним для неї, хоча вона не отримує з цього нічого, окрім задоволення їх споглядати».

Є історія про перстень Гіга, яку Фельдман інколи розповідає своїм приятелям-економістам. Вона наводиться у «Республіці» Платона. Один учень на ім’я Главкон розповів її у відповідь на повчання Сократа, який, як і Адам Сміт, стверджував, що людям загалом властиво бути добрими навіть без примусу. Главкон, як і приятелі-економісти Фельдмана, з цим твердженням не погодився. І розповів історію про пастуха на ім’я Гіг, який випадково знайшов таємну печеру, у якій лежав мрець із перснем на руці. Коли Гіг одягнув цей перстень собі на палець, то виявив, що став невидимим. Оскільки ніхто не мав змоги бачити його, Гіг почав займатися речами огидними й мерзенними: спокусив царівну, убив царя тощо. Притча про Гіга порушувала моральне питання: чи зможе людина здолати спокусу злодійства, коли вона знатиме, що її вчинків ніхто не бачитиме? Вочевидь, Главкон дав на це запитання заперечну відповідь. Але Пол Фельдман стає на бік Сократа й Адама Сміта, бо відповідь на це запитання, принаймні у 87 % випадків, буде ствердною.

Викриття таємниць Ку-клукс-клану — Чому всілякі експерти мають чудову змогу експлуатувати вас — Інтернет як протиотрута від зловживання інформацією — Чому нове авто різко дешевшає тієї миті, коли воно полишає автостоянку — Декодування шифру, яким користуються агенти з нерухомості: що насправді означає вислів «у доброму стані» — Чи є сенатор Трент Лотт більшим расистом, ніж пересічний учасник телеконкурсу «Найслабша ланка» — Про що брешуть ті, хто шукає собі партнера в інтернеті

Як організація Ку-клукс-клан мав історію, багату на різкі злети й падіння. Він був заснований одразу ж після закінчення Громадянської війни шістьма колишніми вояками-конфедератами в місті Пуласкі, штат Теннессі. Ці шестеро молодиків, з яких четверо були юристами-початківцями, бачили себе як звичайне коло друзів-однодумців. Тому й назву своєму товариству вони вибрали відповідну: «kuklux» — дещо видозмінене kuklos, що грецькою означає «коло». Кажуть, що спочатку їхня діяльність полягала в безневинних нічних витівках: наприклад, вони їздили верхи в білих накидках з простирадл і капюшонах із наволочок. Та невдовзі Ку-клукс-клан перетворився на терористичну організацію з осередками в багатьох штатах, чиєю метою було залякувати й убивати звільнених рабів. Серед її регіональних лідерів були шість колишніх генералів армії конфедератів; її найзатятішими прихильниками були власники плантацій, для яких період Реконструкції став економічним і політичним кошмаром. У 1872 році президент Улісс Ґрант виклав Палаті представників американського Конгресу істинні цілі Ку-клукс-клану: «Удаючись до сили та залякування, перешкоджати всім політичним акціям, що не збігаються з поглядами його членів, позбавляти кольорових громадян права носити зброю й права вільно голосувати на виборах, перешкоджати діяльності шкіл, де навчаються кольорові громадяни, і привести кольорових громадян до становища, дуже схожого на рабство».

Представники раннього Клану поширювали памфлети, лінчували темношкірих, стріляли їх, кастрували, спалювали, били рукоятками пістолетів і всіляко залякували. Вони нападали на колишніх рабів та всіх тих білих громадян, які підтримували права чорношкірих брати участь у голосуванні, володіти землею чи здобувати освіту. Та буквально протягом якихось десяти років Клан було знищено, здебільшого завдяки втручанню органів правопорядку та військових, керованих із Вашингтона.

Однак попри те, що сам Клан зазнав поразки, цілі, які він проголошував, були, в основному, досягнуті через запровадження так званих Законів Джима Кроу.[5] Конгрес, який у період Реконструкції похапцем запроваджував законодавчі заходи задля юридичної, соціальної та економічної свободи темношкірих, невдовзі так само швидко почав їх згортати. Федеральний уряд погодився вивести свої окупаційні війська з Півдня, що фактично призвело до відновлення панування білих. Верховний Суд Сполучених Штатів своїм рішенням у справі «Плессі проти Фергюсона» узаконив повномасштабну расову сегрегацію. (1892 року Гомер Плессі, який був на 1/8 чорним, сів у поїзді у вагон для білих і був заарештований за законами Луїзіани. Вважаючи, що влада штату порушує Конституцію США, яка гарантує рівність громадян перед законом, Плессі звернувся до суду. У 1896 році Верховний суд ухвалив рішення про те, що поділ громадян на біло- і чорношкірих не порушує Конституції).

Ку-клукс-клан перебував переважно в стані сплячки аж до 1915 року, коли фільм режисера Д. В. Гріффіта «Народження нації» (The Birth of a Nation), початкова назва — «Член Клану» (The Clansman), став тією жариною, з якої спалахнуло його відродження. У своєму фільмі Гріффіт зобразив Клан як захисників усієї білої цивілізації й одну з найшляхетніших сил в американській історії. У кінострічці цитувався рядок з «A History of the American People», написаний відомим істориком: «І нарешті постав великий Ку-клукс-клан, справжня імперія Півдня, щоби захистити південний край». Істориком, про якого йдеться, був президент