Читати книгу - "Право на пиво"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Отак від моєї машини, поруч… А він навіть не крикнув.
— І ти бачив усе?
Хлопець мовчки кивнув і зробив ще ковток.
— А за що вони його?
— Не знаю.
— Ти повідомив поліцію? Ти ж їх бачив. Був, кажеш, поруч…
— Замовкни, дурепо! Яка там поліція? Я сам без року тиждень на волі, а ти — в поліцію. Мене злапають.
— Але ж ти не убивав?
— Іще чого! Звичайно, ні. Але хто мені повірить, з моєю біографією… А потім цей тип у машині. Сірий такий.
— Який тип?
— Вісник. Так він сказав. Ти, каже, тепер свідок.
— Ну, так ти і є свідок. А який тип?
— Ну… такий…
Хлопець раптом спантеличено замовк. Він не міг згадати обличчя свого таємничого супутника. Ніс начебто з горбочком… Ні, кирпатий швидше.
А піджак? Ні, не піджак. Светр… сірий, ні, коричневий… Не згадувалося…
— Не можу… Чортівня якась. Дай-но ще випити.
Вони лежали у ліжку, стомлені любов’ю. Дівчина заснула на плечі хлопця, а він невідривно дивився на звивини ліплення на стелі. Піднявся, обережно переклавши руду голову на подушку, узяв пульт і клацнув. З темряви екрана проступило зображення. З місця недавньої події, іще з блискучою червоною калюжею, журналістка жваво вела репортаж.
— За словами очевидців, один зі злочинців підходив до світло-блакитної машини, що стояла неподалік. Скажіть, як це все було?
Очевидець, бадьорий дідусь, страшенно задоволений своєю появою на екрані, діловито заторохкотів.
— Я ось там був, далеченько, правда, але все бачив… Машина блакитна, це точно, а хлопець, який у ній сидів, начебто б у білій куртці був. Цей тип, ну, злочинець, підійшов до нього, а той як рвоне і по вулиці… Туди.
— Отже, за словами очевидця виходить, що був безпосередній свідок злочину, який може впізнати убивць. Поліція вже отримала…
Хлопець клацнув пультом і зображення розтануло. Він оглянувся, руда широко розкритими зеленими очима дивилася на темний екран. Хлопець прошепотів: «Я — свідок».
У маленькому кафе завжди було мало відвідувачів, і ранками смачно пахло свіжими булочками та кавою. Свідок байдуже жував гамбургер, запиваючи «Живчиком» з бляшанки. За вікном по той бік вулиці стояла його блакитна машина, але нею він сьогодні користуватися не буде.
Сонце вже гріло щосили. Свідок зупинився край тротуару, перечікуючи потік машин. Кабріолет чорного кольору рухався, мабуть, занадто швидко для цієї вулиці, але жовта мазда за ним явно порушувала всі мислимі правила руху. Вона різко обігнала чорний кабріолет і підрізала його. Водій кабріолета, намагаючись не допустити зіткнення, вивернув кермо, важка машина вискочила на тротуар і врізалася у стовп…
Жовта мазда трохи пригальмувала, із правого віконця висунулася засмагла фізіономія молодого хлопця, а потім з’явилася рука з відстовбурченим середнім пальцем. Свідок почув сміх і раптом чітко, як на фотознімку, побачив номер машини — ВСМ 88 23 А. Номер немов збільшився в розмірах і чітко завис перед очима. Тривало це — мить, і мазда уже сховалася за рогом.
Свідок повернувся до чорної машини. Жінка на передньому сидінні, можливо, була мертвою, а водій, затиснутий кермом, — іще живим. Його очі зупинилися на Свідку, і губи склалися в подобу запобігливої посмішки, намагаючись вимовити єдине слово: «Врятуй!»
Поліцейські вже прибули і намагалися витягти водія назовні, жінка таки виявилася мертвою, і її тіло запакували в пластиковий мішок.
Свідок стояв нерухомо, довкола нього метушилися поліцейські, лікарі, просто цікаві, поки один із поліцейських не штовхнув його досить грубо в спину.
— Проходьте, проходьте… Медом вас не годуй, дай подивитися на кров. Ідіть, ви заважаєте працювати. А може, хто-небудь бачив, як усе сталося? Ну, хто-небудь…
Свідок повернувся до полісмена і спробував щось сказати, але замовк і відійшов убік. Подивився на блакитну машину, що лишалася самотою, засунув руки в кишені і побрів уздовж вулиці, не помічаючи перехожих і натикаючись на них.
Місце, куди він потрапив, було незнайомим. Можливо, він не раз проїжджав тут машиною, але зараз, без машини, він почувався так, немов потрапив у чуже місто. Бар без назви, стоянка машин, сквер… Де це?
Пиво виявилося непоганим. «Знову «Оболонь», — зазначив хлопець, сидячи самотою у порожньому барі, у якому надвечір яблуку не буде де впасти.
Літній бармен ліниво протирав келихи, певно, беріг сили до вечора.
Відвідувачі з’явилися якось одразу, зненацька. Щойно нікого видно не було і раптом — три хлопці затулили собою двері і вдивлялися у напівтемряву бару. Вони сіли з кухлями пива прямо перед шинквасом, пили жадібно, обливаючи підборіддя, крапаючи на стіл. Свідок байдуже спостерігав за хлопцями, занурений у свої думки. Кучерявий брюнет устав і підійшов до шинквасу. Бармен діловито підставив під пінний струмінь «Оболоні» чистий кухоль, і незабаром кухоль був повний, увінчаний пишною шапкою піни. Звичним рухом бармен обернувся до замовника і завмер. На нього дивився великий револьвер, затиснутий у руці кучерявого. Кухоль випав із рук бармена і, брязнувши, розсипався на друзки по кам’яній підлозі.
Хлопець револьвером показав на касу, бармен покірливо відчинив її. Інший хлопець одним стрибком перелетів через шинквас і вигріб гроші
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Право на пиво», після закриття браузера.