Читати книгу - "Ні пуху ні луски! Анекдоти про мисливців і рибалок"

– Це риба Баскервілів, сер.

Якось відійшов Опанас від товаришів у лісі, аж чує – кущі тріщать, бачить – суне величезний ведмідь. Сховався мерщій за дерево. А ведмідь стогне:

– Ой! Погано мені!

Порівнявся з тим деревом, де Опанас причаївся, і знову:

– О-ой-йо-йой! Як же мені погано!

Опанас вискочив позаду ведмедя та як влупить його прикладом по довбешці! А ведмідь:

– Ой матінко! І з кожним днем все гірше!

На виставці електроніки японці демонструють робота, який відповідає на всі запитання. Один британець скептично усміхається:

– Перевіримо! Що зараз робить мій батько?

Робот помигав вогниками і видає відповідь:

– Ваш батько ловить рибу на березі Темзи.

Британець регоче:

– Бреше! Я так і знав! Ось телеграма від секретаря мого батька. Дивіться: «Лорд Вудсон передає вітання з Венеції».

Японці забігали, перешіптуються. Потім до британця:

– Робот не може помилятися. Давайте ще раз попробуємо.

Британець повторює питання:

– Що зараз поробляє мій тато?

Знову мигають вогники, і робот видає відповідь:

– Лорд Вудсон дійсно знаходиться у Венеції, а ваш татусь сидить з вудкою на березі Темзи. До речі, він за цілий день нічого не зловив…

– Хочу хом’яка.

– Його треба доглядати, прибирати, годувати, міняти воду, гратися з ним.

– Тоді я хочу бути хом’яком!

Прийшов Опанас із рибалки і жаліється Марійці:

– От скупі люди! Домовилися: хто перший рибу упіймає, той біжить за пляшкою, а хто другий – той за закускою. І що ти думаєш? Дивлюся, у Микити поплавок танцює, тоне, а він і вусом не веде! У Никодима аж вудочка гнеться, а він на неї ногою наступив і курить! От скупі ж!

– А у тебе клювало? – цікавиться Марійка.

– Еге! Дурня знайшла! Я взагалі без наживки закинув.

– Квит! – підвівся кум Григорій. – Вже он перші півні заспівали.

Спати не хотілося. Ще хвилин тридцять, і я вирушав би до ставка.

– Я господар, ти гість, – попробував було затримати кума, – на правах господаря…

–  Гість, як риба, – свіжим залишається недовго , – простягнув мені руку Григорій. – Завтра продовжимо… Тобто вже сьогодні, увечері…

Я кинув до літньої кухні подовжувач, причепив над столом у дворі добру лампу і в 'язав до вудок новенькі гачки. На небі вже й зорі висіялись, а кума Григорія все не було. Раптом у городі почулось якесь шаркання, загавкав Салтисон – матусин дворовий песик-товстун.

– Хто там? – відірвався я від роботи.

– Та я ж, я! – вийшов на світло кум. – Запитуєш, репетуєш! Добрий рибалка по кльову має знати, що рибу коропом звати!

– Про ведмедя думка, а він назустріч… А чому ж це ти городами ходиш?

– Та ж… Марина! Чекав, поки виговориться і піде спати. А потім, щоб швидше, через город…

– То ходи до столу, – я вже ніс із кухні пляшку і закуску.

Григорій сів, роздивився гачки, взяв у руку коробочку, в якій зберігався усілякий рибальський дріб'язок. Карась на кришечці хитро примружив око.

– У намальованої риби завжди одне око, – мигнув йому Грицько.

– Ну що,