Читати книгу - "Маг"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Маг" автора Джон Роберт Фаулз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 283
Перейти на сторінку:

— А як із дисципліною?

Замість відповіді Мітфорд стиснув кулака, як каратист.

— Чи є якісь клопоти з учителюванням?

— Такі собі. Як всюди.

Глянувши в дзеркало за шинквасом, він пригладив вусики й пробурмотів назви кількох книжок.

Я спитав про життя поза школою.

— Нема життя. Острів гарний. Милуйся, якщо хочеш. Пташки, бджілки, всяка всячина.

— Ну а село?

Він криво всміхнувся.

— Старий, грецьке село — це тобі не англійське. Товариство — нуль без палички. Вчительські жінки. Кілька чиновників. Часом татко й мамця навідають якого учня. — Він сіпнув головою так, ніби комірець став затісний. Цей тик мав додати ваги словам. — Є кілька вілл. Десять місяців на рік забиті дошками.

— Не дуже-то мене заохочуєш до поїздки.

— Глушина, нічого не вдієш. Мертва глушина. А ті, що у віллах, — всі зануди. Крім одного. Навряд чи ти з ним зустрінешся.

— Та невже!

— Якось ми задерлися. Я йому просто у вічі сказав те, що про нього думаю.

— А про що йшлося?

— Сучий син пособляв німцям. Про те йшлося. — Мітфорд випустив добрячу хмару диму. — Так що доведеться тобі водити компанію з панами педагогами.

— А вони хоч уміють по-англійському?

— Більшість по-французькому квакає. Є там один грек. Теж англійську викладає. Пихатий надолобень. Одного разу я йому засвітив ліхтаря під оком.

— Ого, нічогенький ґрунт ти мені приготував.

Він засміявся.

— Бачиш, їх усіх треба тримати в шорах. — Відчув, що трохи збився з ролі. — Там сіль землі — це селяни. Особливо критські. Хлопці хоч куди. Повір. Добре їх знаю.

Я спитав, чому він виїхав звідти.

— Знаєш, пишу книжку. Спогади про війну. Мусив із видавцем бачитися.

В ньому відчувалося щось жалюгідне. Було легко уявити, як він, неначе шкодливий бойскаут, гасає й підриває мости у своєму чудернацькому однострої. А тут доводиться поневірятися в цьому нудотному світі добробуту й почуватися викинутим на сушу іхтіозавром.

— Вовком завиєш без Англії, — зразу ж змінив він тему. — Тим більш, що й грецької не знаєш. Запиватимешся. Усі запиваються. Бо мусять.

Він заговорив про рецину й арецинато, ракі й узо[27], а тоді перейшов на жінок.

— До афінських дівчат ані не рипайся. Бо інакше заробиш сифон.

— А на острові?

— Глухо, старий. Найстрашнючіші мавпи на все Егейське море. І ще одне — сільська честь. Це небезпечна штука. Не раджу. Я сам попікся. Ще перед тим як там вчителювати, — відповідним чином примружившись, вискалився до мене Мітфорд.

Я повіз його до клубу. Туманне, астматичне надвечір’я по-риб’ячому сіро забарвило перехожих, машини і все навколо. Я поцікавився, чому він не залишився в армії.

— Старий, там усе страшенно закостеніло. В мирний час це особливо відчувається.

Напевно, його комісували. Під поволокою манер офіцерського клубу нуртувало щось нестійке, темне й буйне.

Ми приїхали.

— Як гадаєш, я приживуся на острові?

Мітфорд окинув мене критичним поглядом.

— Держи їх у чорному тілі. Тільки так. Не піддавайся. Мого попередника довели до ручки. Я його не застав. Мабуть, здурів. Не міг дати раду з учнями.

Мітфорд вибрався з машини.

— Ну, ні пуху, старий, — вищирив він зуби, а тоді вхопився за клямку дверцят. — Послухай-но. Стережися почекальні.

І торохнув дверцятами — зразу ж, немовби наперед розрахував. Я швиденько відчинив їх і, вихилившись, гукнув йому навздогін:

— Чого саме стерегтися?

Мітфорд обернувся, але тільки махнув рукою й розчинився в натовпі на площі Трафальґар-сквер. Я не міг позбутися думки про його останню нещиру усмішку. Під нею крилася недомовка, щось прибережене про запас. І це останнє таємниче слово. Почекальня, почекальня, почекальня. Увесь вечір не виходила мені з голови ота почекальня.

Розділ 6

Я забрав Алісон, і ми поїхали до гаража, власник якого мав продати моє авто. Я запропонував, що подарую їй це авто, та почув відмову.

— Якщо прийму цей подарунок, то він весь час нагадуватиме про тебе.

— То й добре.

— Не хочу весь час про тебе думати. І не потерплю, щоб на твоєму місці сидів хтось інший.

— Може, хоч гроші забереш? Багато не дадуть.

— Хочеш мені заплатити?

— Не говори дурниць.

— Мені нічого не треба.

А я ж знав, що вона мріє про моторолер. І постановив залишити чек із написом «На моторолер». Сподівався, що Алісон прийме його після мого від’їзду.

Останній вечір минув напрочуд спокійно, немовби я вже

1 ... 15 16 17 ... 283
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маг», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маг"