Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Друзі зі змієносця 📚 - Українською

Читати книгу - "Друзі зі змієносця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Друзі зі змієносця" автора Володимир Бабула. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 52
Перейти на сторінку:

Франтик із Марженкою вже спали. Я розсунув брезент і виліз із човна. Велика червона зоря палахкотіла над обрієм, часом поміж блискотливими зірками пролітав метеор, залишаючи за собою срібну, швидко гаснучу риску. Хоча в обличчя віяв теплий вітерець, здалося, що з нескінченного Всесвіту лине на мене крижане дихання незмірних просторів без жодних ознак життя. Я відчував себе викинутим із міжзоряного корабля вигнанцем, що пливе сам-один у повній, безбережній порожнечі.

Чи є сенс далі марно плуганитися пустелями і врешті-решт померти в нужді? Дивитися на зоряне небо стало нестерпно. Я повернувся до човна й гірко заплакав.

Лише під ранок удалося сяк-так заспокоїтися й навіть почати холоднокровно розмірковувати, як щонайшвидше вибратися зі спустошеного краю в краще довкілля.

Засвітивши кишеньковий ліхтарик, я спробував полагодити несправний приймач. Це не вдалося, але погляд на котушки дроту наштовхнув на хорошу ідею. Франтик і Марженка добре бігали, чому б їм не потягнути мене? Швидко сплівши з дроту кілька метрів мотузка, я відразу після світанку почав навчання свої супутників. Вони хутко втямили, що мені треба, й навіть зраділи з нової розваги - весело бігли берегом, а човен так і летів за ними.

Однак їхня радість тривала недовго. Опівдні друзі так заморилися, що вже ледве пленталися. Я дав їм трохи відпочити й відтак знову примусив бігти. Зізнаюся, що не обійшлося без рукоприкладства.

Як ви сміли їх бити? - обурено перебив Лікургос, гидливо відсунувшись. - І як можете так спокійно говорити про це?

Спокійно? Гадаєш, я цинік, еге ж? Їхні рани болять сьогодні й мене. Та я був таким, хлопче. Хочу, щоб ти бачив мене такого. Слухай-но далі мою сповідь.

Під вечір Марженка впала й залишилася лежати без руху. Франтик обіймав її, дихав на неї й ронив великі сльози. Я вперше бачив, як ці створіння плачуть.

Нарешті Марженка опритомніла. Була така квола, що ледве сиділа.

Я зрозумів, що без їжі вони довго не витримають. Із тяжким серцем тицьнув кожному по кілька плодів і великодушно дозволив виспатися.

Наступного дня я вдався до іншої тактики. На берег відрядив лише одного, а другий плив зі мною в човні й набирався сил. Тепер вони працювали значно охочіше, але все одно ми просувалися вперед усе повільніше: істоти, перетворені на рабів, слабшали на очах. Однак я був невблаганний. Якщо знадобиться, зажену їх на смерть - що мені їхнє життя? Головне - вижити самому.

Бідолашних друзів урятував від загибелі... вітер. Він посилився й повіяв просто в напрямку нашої плавби. Мить я розмірковував, чи не залишити Франтика з Марженкою напризволяще в пустелі, та врешті забрав їх, украй ослаблих, у човен.

Везти їх мені нічого не вартує, може, ще стануть у пригоді, - сказав сам до себе.

Це було мудре рішення: Франтик із Марженкою стали вельми потрібним баластом, що надавав моєму вутлому вітрильникові більшої стійкості.

Погода нам сприяла. Після кількаденної плавби вдалося дістатися невеликої затоки, облямованої горбами й кількома курними кратерами невисоких вулканів.

Франтик із Марженкою знову стривожилися. Я перелякано роззирнувся, чи не з’явилася десь, бува, нова хмара ненажерливих жуків. Небо було ясне, але це не заспокоювало. Надто добре мені було відомо, який розвинений і непомильний слух мають мої супутники.

Я хутко пристав до берега, щоб ми могли вигребти в піску сховок, який накрили б гумовим човном. Але Франтик із Марженкою не мали жодного бажання працювати. Не помогла ні лайка, ні биття. Вони зіщулювалися й лише жалібно пищали.

Гнаний невимовним жахом, я заходився вигрібати яму сам. Шалено розкидав навсібіч пісок, аж поки не позбивав пальці до крові.

Раптом щось залопотіло в мене над головою.

Я в жаху озирнувся. Неподалік сідали на берег крилаті істоти того самого виду, що й Франтик.

У руках вони стискали загострене каміння й сукуваті дрючки. Ноги мої підломилися, й я безвладно впав на дно виритої ями, гадаючи, що прийшла моя остання година. Наче кролик, загіпнотизований змією, дивився я на погрозливі обличчя літаючих гамміан.

Побачивши, що я не рухаюся, ті приступили до Франтика й Марженки, обмінялися з ними кількома протяжними попискуваннями, відтак підняли їх і знялися в небо. Кілька разів покружлявши наді мною, вони полетіли в бік недалекого нагір’я.

Минуло чимало часу, перш ніж я оговтався від переляку. Підкріпився кількома солодкими плодами й останніми ковтками затхлої теплої води з міха.

Що тепер? Біля підніжжя пагорбів зеленіли смуги незайманих пралісів, але якраз у ті місця попрямували озброєні гамміани. А на пустельних берегах мені загрожує смерть від голоду й спраги.

Повагавшись, я вибрав меншу небезпеку - подався до пралісу. Там можна було якось переховатися від ворогів.

«Що коли писк є для них засобом спілкування? - міркував я дорогою. - В такому разі Франтик із Марженкою поскаржилися на мою жорстокість, і мені стане непереливки...»

За кількадесят метрів до джунглів трапився потічок із чистою кришталевою водою. Я досхочу напився та освіжив руки й обличчя. Однак довго в тих місцях не затримався - краще було сховатися в хащах.

Джунглі кишіли тваринами найрізноманітніших форм і барв. На щастя, це були полохливі й сумирні створіння: забачивши мене, вони тікали углиб темного лісу.

Біля першого-таки дерева з солодкими плодами я зупинився й поновив вичерпані запаси.

Шлях крізь плетиво ліан і хаос повалених гнилих стовбурів був важким, бо довелося тягнути на собі дорогоцінне майно - приймач із передавачем і книги, загорнуті в гумовий човен. Становище ще погіршував брак світла, котре не могло проникнути крізь густе сплетіння всіляких рослин.

За пралісом відкрилася долина, що вигиналася вздовж гірської річки.

Я тримався потоку, щоби мати необмежений запас питної води, з незрозумілих причин такої

1 ... 15 16 17 ... 52
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Друзі зі змієносця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Друзі зі змієносця"