Читати книгу - "Кожен день – інший. Щоденник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Усе це, мабуть, бере свій початок від того, що людина не вміє задовольнити потребу в самоутвердженні в природній спосіб.
25.01.2012
* * *
Надто багато ненависті усюди. Агресивної, жорстокої, не контрольованої жодними моральними зобов’язаннями. Це втомлює, насамперед. Ти розумієш, що кожне добре слово, сказане безкорисливо, можуть сприйняти з підозрою, як підступ. Це нівелює не лише безпосереднє спілкування, а й самі основи літературної творчості, заганяючи врешті у глухий і тривожний кут. Виникає потреба у якійсь життєвій філософії, щоб жити в цьому й протистояти, наскільки можливо. Творчість більше не лікує, вона роз’ятрує рани давні й нові. Навіть якщо ти й ступиш на стежку ненависті, тобі вже запізно отримувати від цього втіху. Навіть якщо й укріпиш дух свій нехитрими світоглядними принципами, це не надовго.
Навесні я поїду в село Корчин пошукати сліди однієї родини. В Америці ми зустріли стару жінку, батьки якої були родом звідти. Василь Мисливчик? 1891 року народження. Вона пам’ятала, ота жінка, лише кілька рядків української пісні, яку чула від матері, і заспівала нам. Недавно я знайшла картку з назвою села й цим прізвищем. Можливо, тієї жінки вже нема на світі, та й адреси її не знаю. Але я хочу поїхати туди, хоч не обіцяла нічого.
26.01.2012
Холодні дні життя
У таку холоднечу пригадуєш інші холодні дні життя. Мінус тридцять в дитинстві, коли нам не дозволяли йти до школи, але в хаті втримати не могли. Злі сльози, коли стоїш на зупинці після роботи, і немає автобуса. Сліпуче сонце й такий самий сніг викликають у мене розпач.
Темрява завжди тепліша. Вона вбирає тепло одних людських тіл і віддає його іншим тілам.
Але найхолодніші дні були у мене влітку чи наприкінці весни. Так я й не відігрілась.
27.01.2012
Світ марнотратства
Світ давно міг би бути кращим, якби передові технології не приховувались від людства. Ліки, що допомагають, альтернативні джерела енергії, речі, які можуть служити кільком поколінням. Схожу ситуацію описав Кліфорд Саймак в романі «Кільце довкола Сонця». Культ марнотратства підтримується прихильниками застою — нафтовими магнатами, фінансистами; питання в тому, скільки це все ще триватиме, перш ніж станеться вибух.
Структури гріха, поняття з соціальної доктрини церкви панують всюди: найперше в економіці та політиці. Але й культура принижена ними як ніколи: культ марнотратства висмоктує й випльовує з неї все, що було присутнє протягом століть: одухотвореність, красу, гармонію, апелювання до кращих людських якостей. Аморальність має легіон прихильників з гаслами свободи та толерантності. Насправді ж ці свобода і толерантність проплачені.
Якщо культура раніше розвивалась завдяки 10 відсоткам творців і мислячих людей, то тепер у ній, напевне, залишився один відсоток.
Вільям Блейк наводить як прислів’я Пекла вислів: «Дорога надмірностей веде до палацу мудрості». Але їх трактують нині як заохочення й спонукання, хоч Пекло завжди залишається пеклом.
28.01.2012
Діти не вдома
Батько Бенвенуто Челліні вдарив малого, щоб той на все життя запам’ятав саламандр, які танцюють у вогні. Не думав, що це був сон чи дитяча фантазія. Хлопцеві цього вистачило. Що ж стосується історичної пам’яті навіть одного покоління, то не всі батьки дбають про її збереження, та й не всі присутні при тому чи іншому героїчному або жахливому видовищі. Та й роль батька бере на себе влада з її тупим одноманітним інструментом — пропаґандою. Раз у раз, день у день вбивають вони в голову одну й ту саму правду або неправду, й історія зі вчительки життя перетворюється на наглядача з різками.
Ми не можемо бути очевидцями усього того, що відбувається, ми не можемо бути присутніми скрізь, але у нас є змога самим відшукати сліди минулого, перш ніж ми навчимося одним лише способом неупередженого і незалежного мислення охопити реальність як цілісне поєднання минулого, теперішнього і майбутнього. Справа надзвичайно складна, коли довкола тебе туман, наїжачений ненавистю, аґресією і просто нетерпимістю.
29.01.2012
Затишшя
Я потрохи перетворююсь на спостерігача, для якого творчість вже не є обов’язковою умовою існування, а якимось інерційним рухом. Утім, це не остаточна моя роль. Лев збирає інформацію, щоб зробити вирішальний стрибок. Про це нагадують мені сни: барвисті, сюжетні, часом прикрі, які змушують прокидатися. Вони майже одразу стираються з пам’яті, але їхні тіні прагнуть свіжої крові.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кожен день – інший. Щоденник», після закриття браузера.