Читати книгу - "Вірнопідданий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Роза була гарно одягнена, і на балу охочих залицятися до неї знаходилося чимало. Щоб протанцювати з нею ще одну польку, Дідеріх змушений був нагадати, що він купив їй рукавички. Він уже віддав їй, як личить перед танцем, церемонний уклін, як раптом хтось несподівано втерся поміж них і потяг Розу до танцю. Дідеріх розгублено дивився їм услід з неясною свідомістю, що безкарно лишити цього не можна. Але ще раніше, ніж він встиг щось вирішити, якась дівчина, протовпившись крізь танцюючі пари, кинулася до Рози, дала їй ляпаса і грубо вирвала її з кавалерових рук. Побачивши це, Дідеріх зразу ж попрямував до Розиного викрадача.
— Шановний пане, — сказав він, твердо дивлячись йому в очі, — ваша поведінка обурлива.
Той відповів:
— Хай так!
Вражений таким незвичним поворотом офіційної розмови, Дідеріх пробелькотів:
— Грубіян!
Той чітко відповів:
— Бовдур, — і зареготав.
Зовсім приголомшений такою зневагою до етикету, Дідеріх хотів уже вклонитися й відійти, але той раптом штовхнув його в живіт, і тієї ж миті вони вже каталися по підлозі. Серед вереску і підохочувальних вигуків вони боролися доти, доки їх не розборонили. Готліб Горнунг, який допомагав шукати Дідеріхове пенсне, зненацька крикнув: «Он він чкурнув!» —і кинувся навздогін. Дідеріх за ним. Вони підбігли саме тоді, коли Дідеріхів супротивник з якимось супутником сідав на візника, і найняли першого, що їм трапився. Горнунг твердив, що корпорація не може цього дарувати.
— Погань, сам тікає, а про даму забув.
Дідеріх заявив:
— Щодо Рози, то для мене вона більше не існує.
— Для мене теж.
Дорогою вони дуже хвилювалися.
— Чи доженемо їх? У нас не коняка, а якась шкапа.
— А що, як цей мужлай не зможе відповісти за свої вчинки на дуелі?
Було вирішено: «Тоді інцидент офіційно не відбувся».
Перший візник спинився в західній частині міста, біля цілком пристойного будинку. Двері зачинилися Дідеріхові й Горнунгу перед самим носом. Вони вирішили чекати. Стало прохолодно, вони ходили туди й сюди перед будинком, двадцять кроків уліво, двадцять кроків управо, не опускаючи очей з парадного ходу, і повторювали ті ж самі грізні й багатозначні слова. Тут може йтися лише про пістолети! Цього разу за честь «Нової Тевтонії» ворог заплатить дорого! Аби тільки той не був справді якимсь мужлаєм!
Нарешті з’явився швейцар, і вони почали його розпитувати. Вони намагалися описати йому молодих людей, але виявилося, що у жодного з них не було якихось особливих прикмет. Горнунг ще завзятіше за Дідеріха наполягав на тому, що треба чекати, і вони ще дві години ходили туди й сюди, аж поки з дому вийшло двоє офіцерів. Дідеріх і Горнунг вирячили очі, не бувши певні, що тут нема якої помилки. Офіцери зніяковіли. Один неначе навіть зблід. Тоді Дідеріх зважився. Він підійшов до зблідлого офіцера:
— Шановний пане…
Голос не слухав його. Лейтенант зніяковіло сказав:
— Ви, мабуть, помиляєтесь.
Дідеріхові вдалося вимовити:
— Аж ніяк. Я змушений вимагати задоволення. Ваша поведінка…
— Я вас зовсім не знаю, — пробелькотів лейтенант.
Але його товариш прошепотів йому: «Так діла не буде».
Він узяв у нього візитну карточку, приклав до неї свою і простяг обидві Дідеріхові. Дідеріх подав свою, потім прочитав: «Альбрехт граф Тауерн-Беренгейм». І вже не читаючи другої, став поквапливо і старанно уклонятися. Тим часом другий офіцер звернувся до Готліба Горнунга:
— Мій друг, звичайно, дозволив собі тільки невинний жарт. Проте він ладен дати перше-ліпше задоволення; я хочу тільки заявити, що образливих намірів у нього не було.
Його супутник, до якого він при цьому повернувся, знизав плечима. Дідеріх пробелькотів:
— О, я дуже вдячний!
— Отже, ми можемо вважати, що з цією справою покінчено, — сказав один із них, і обидва офіцери пішли геть.
Дідеріх що й досі стояв на місці з вогким лобом і затуманеною свідомістю. Зненацька він глибоко зітхнув і повільно всміхнувся.
Після цього в пиварні тільки й розмов було що про цю пригоду. Дідеріх вихваляв перед своїми товаришами по чарці справді лицарську поведінку графа.
— Справжній аристократ завжди лишається вірний собі.
Його випнуті губи нагадували мишачу нірку, коли він мовив:
— Манери — не пуста штука.
Знову й знову звертався він до Горнунга, як до свідка великої події в своєму житті.
— І все так просто, правда? О, навіть рисковатий жарт не спиняє цих панів. І як він поводився: б-бездоганно, кажу я вам! Пояснення його вельможності були такі вичерпні, що я ніяк не міг… Ви розумієте: не можна ж бути грубіяном.
Всі зрозуміли це і запевнили Дідеріха, що «Нова Тевтонія» в цій справі поводилася цілком пристойно. Візитні карточки обох аристократів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вірнопідданий», після закриття браузера.