Читати книгу - "К7"

З розповіді Семена я довідався, що події на терасі пройшли так.

Рауль сказав, що вже чимало ракет пробігло космічні простори, маємо вже знімки цих просторів, але ще ніхто не осів на них. А що говорити про дальші світи! І згадав про таємничі ракети останніх часів.

І тут пролетіла перша ракета. Один з агентів схопився і з хвилювання заговорив щось по-московському.

— Що трапилося? — спитав Семен наївно.

— Ракета! — вигукнув Рауль. — Ракета! Дивіться: друга… третя!

— Дивні речі! — заговорив Семен. — Якби я не бачив на власні очі, ніколи б не повірив! А може, це звичайні ракети, що їх постійно випускають для дослідів?

Тоді один з агентів не втерпів і з погрозливим виглядом звернувся до Семена:

— Не вдавайте дурного! Чи вам невідомо, що згідно з міжнародною умовою заборонено тепер випускати будь-які ракети?

— Не знаю, може, і була яка згадка у пресі…

— У пресі! — іронічно засміявся агент. — Преса про такі справи не пише!

— Цікаво, — опитав Рауль, — звідки вони летіли?

— Нема сумніву, — заговорив агент. — Їх випустили за містом, але центр є тут! — І він вказав пальцем на підлогу.

Семен бачив, що треба змінити тактику. Він глянув насмішливо на килим у місце, яке вказував агент. Той помітив, що Семен глузує з нього.

— Ви все заграли: і терасу, і розмови про зорі! Але ви маєте діло з нами! — і він допитливо прилип поглядом до Семена.

— Власне, чому ви дивитеся так на мене? Що цікавого в моєму обличчі? Сам знаю, що маю задовгий ніс і заширокі брови, але це ще не причина витріщувати на мене очі!

Тепер агент заговорив по-російськи:

— Ви тут не грайтеся зі мною, розумієте?

— Як хочу, то розумію, бо знаю п’ятнадцять мов. А по-українськи розумію завжди!

Агент рвучко обернувся до другого:

— Ну ти, скажи йому, ти теж хахол!

— Якщо ще раз образите український народ — ракетою вилетите з мого дому!

Хахол зморщився, очі йому потемніли, мовчав.

— Рука Москви знайде кожного ворога! Скоро ми вас вислідили!

— Так? То ви вірите, що це я?

Агент обнизив голос:

— Тут нікого з ваших немає, тож поставлю вам пропозицію. Гурт тих, що були б зацікавлені у знищенні Росії й у створенні держави, яку ви звете Україною, малий. Кого в світі цікавить Україна? Нікого, крім українських буржуазних націоналістів! З них усіх ми дійшли до невеликого числа тих, що могли б мати знання й можливості почати війну з нами. І натрапили на вас. Признайтеся, Москва простить!

— Ви божевільні! — знизав плечем Семен і весело засміявся до Рауля: — Він каже, що це я випускаю ракети.

Рауль похитав головою.

— Я в це не вірю.

— І я ні! — засміявся Семен.

— Ми ще раз переглянемо фабрику! — сказав агент. — Підемо ми обидва, а ти (це так до «хахла») залитися тут, щоб не втік!

Семен не відповів йому, покликав Гаську.

— Проведи їх по фабриці! — сказав коротко.

Залишився в кімнаті сам з Раулем і агентом.

— Ви українець?

— Я українського роду! — відповів агент.

— Значить, українець! І ви дозволяєте, щоб цей кацап ображав вас?

Агент потупив очі.

— Що ви знаєте? Важко жити!

По хвилині прошепотів наче до себе:

— А ви бережіться! Кожної хвилини!

Семен промовив спокійно:

— Цей ось, — вказав на Рауля, — не знає української мови. Говоріть усе, залишиться між нами.

— Ніяка чужа поліція вас не врятує! Такі накази вже є!

Семен звернувся до Рауля:

— Він каже, що є якісь накази в моїй справі. Ти щось знаєш про це?

— Згадував мені цей їхній старший, і я тебе повідомив. Але сам ніякого наказу ще не маю! Ти добре зробив з тими ракетами над містом. Спровокував їх, щоб виявили себе.

Гаська з агентами станула у дверях.

— Знайшли що? — спитав їх Семен з удаваною цікавістю.

— Не такий ви, щоб вас так легко зловити! Тепер слухайте мене, говорю при всіх і при цій дівчині. Ви маєте великий винахід у руках. Ми не розуміємо тільки, чому ви так зволікаєте. Може, вам дещо бракує, ну, та це не суттєво! Важливо те, з чим ми до вас приходимо: давай, працюймо разом! Здобудемо світ, будете жити, як буржуй! Потребуємо таких людей, як ви!

Семен засміявся:

— Та що ви? Як я схочу, то можу стати навіть наставником над Москвою, от скажімо, як губернатор від України на Московщину. Тоді ви всі залежите від мене, а не я від вас!

— Значить, відмовляєте?

— А ви ж думали як?

— Тоді знайте: нікуди не втечете, навіть оті чорні праліси, куди ви їздите, не захистять вас від нас!

Семен посміхнувся:

— Ви згадали праліси. Це правда, в них легко згубитися, і ніхто й шукати не буде. А щоб вам не прийшла охота зробити нам тут у моїй хаті якусь прикрість, знайте, що без мого дозволу ніхто звідсіля не вийде.

— Погрожуєте нам?

— Ні, я кажу правду. А ось праліси. Підете туди — і кінець вам! Там є такі племена, що їх і людське око не бачило. Візьмуть вас, погуторять з вами, опісля повтинають голови і так їх приладять, що вони стануть малі, як ось мій кулак. А за сто років учені будуть досліджувати ці ваші голівки. Не раджу вам лізти у праліси.

Глянув на годинник.

— Панове,