Читати книгу - "Чорний лабіринт"

— Так, бароне, розумію. Виходить, не можеш нічим допомогти. Справою займається Берлін? Ну, звичайно, інтереси рейху понад усе. Ще раз вітаю тебе з нагородою. Трохи запізно вони згадали про тебе. Але заслужена нагорода завжди приємна. На все добре. — Професор фон Глевіц поклав телефонну трубку і важко сів у шкіряне крісло. Розмова з шефом гестапо занепокоїла його. Вперше за останні десять років йому відмовили. І хто? Якийсь обскубаний сілезький барон. Може, і справді ця заплутана, маловірогідна історія з Хорстом Торнау набирає несподіваної ваги, що Дітц дозволяє собі розмовляти з ним так зухвало.

Фон Глевіц зусиллям полі пригасив роздратування, яке наростало в ньому проти Дітца. Професор тільки-но повернувся з клініки. Він сподівався перепочити в своєму затишному кабінеті. Та Сабіиа змусила його забути про відпочинок. Перед його очима все ще стояло спотворене мукою її лице. «Герберт, врятуй його! Благаю тебе! Тільки ти один можеш це зробити!» Він і сам думав так, але… Йому відмовили. Професор висипав на язик порошок і запив зельтерською. Треба зважити всі pro і contra у цій неприємній історії, а тут, як на зло, розколює череп приступ застарілої мігрені.

Герберта фон Глевіца ніхто не міг би назвати сентиментальним. Навпаки, в його вдачі скоріше відмічали риси грубої жорстокої сили. Та в серці навіть цієї людини був потаємний закуток, де ще зберігалася часточка ніжності. Герберт фон Глевіц завжди був невдоволений, коли вона нагадувала про себе, вважав її своєю слабістю. Ось уже стільки років він ніяк не міг витравити з душі пам'ять про ті щасливі хвилини, які подарувала йому Сабіна. Одразу ж після смерті дружини вона ввійшла в його дім і життя.

Сабіна Штіллер стала не тільки економкою, вона замінила його дітям матір. Хіба він може бути спокійний, коли щось загрожує Сабіні? Щоправда, цей хлопчисько Хорст доводиться їй лише двоюрідним племінником, але вона любить його, мов сина. За свої п'ятдесят вісім років Герберт фон Глевіц не раз мав нагоду пересвідчитися, що за любов треба платити так само, як і за гріх. Любов і гріх — завжди поруч. Він знав це з власного досвіду.

… Сабіна ходила вагітною, а він думав лише про поголос, що піде про нього, як тільки з'явиться дитина. Вона була щаслива, а він мучився гризотою, чи не зашкодить це його репутації. Тоді підвернувся цей Рябчук, австрійський унтер, емігрант із Галичини. Фон Глевіц узяв його до себе садівником. Сабіна ніяк не могла зрозуміти, навіщо все це йому потрібно, плакала, нервувала, але він таки умовив її одружитися з тим мужиком. А через деякий час відправив його до Америки. Ні, він тоді не міг ділити Сабіну, він хотів володіти нею один. Як все те давно було — Ютті уже вісімнадцять. А вона так і досі не знає, хто її батько. А може, це на краще. Дівчина живе в його домі. Все, що має Гізела, має і вона. Хоч Гізела й старша на два роки, вони живуть у дружбі. Щоправда, недавно посварилися. Здається, причиною сварки був Хорст. Хорст Торнау. Як він міг заплутатись у цю справу з фальшивими грішми? Це може кинути тінь не тільки на Сабіну. Адже не хто інший, як він, Герберт фон Глевіц, допоміг хлопцеві уникнути армії, та й тепер його розмову з Дітцом можуть зрозуміти, як намір узяти Торнау під захист. Гуго теж дружив з ним. Цього досить, щоб мати неприємності. Сам Дітц до нього не дотягнеться, хоч би й навшпиньки ставав. А от у Берліні? Кого там могла зацікавити справа Торнау?

Крізь вікно кабінету професор помітив машину, що підкотила до парадного входу. З неї вийшов Гуго і, нетвердо ступаючи по гравію, попрямував до дверей. Фон Глевіц дивився на сина і щось неприємне ворушилось у нього під серцем. Ні, не таким він бачив його у своїх мріях.

Гуго ріс зухвалим, зарозумілим. Мав круту батьківську вдачу. Завжди і в усьому намагався бути першим. Йому все давалося легко, і він думав, що для нього нема нічого неможливого.

Гуго і не підозрював, що то не його особисті якості, а батькові зв'язки всюди розкривають перед ним двері. У двадцять два роки — шеф міської організації гітлерюгенд. Цього міг досягти не кожен. Легкість, з якою він стрибнув угору, розпалила в ньому і без того надмірне честолюбство. Сам фон Глевіц вихованням сина майже не займався, а поради Сабіни блякли перед бравою тупістю поглядів духовного отця Гуго — унтера Гартмана, який сповідав у житті три непорушні істини: муштра, вино, жінки. Понад усе в світі Гартман ставив гроші. Гуго фон Глевіц теж любив гроші. З того часу, як батько відмовився оплачувати його п'яні оргії в ресторанах і пивних барах Мюнхена, він почав сам добувати гроші. І робив це досить спритно. Гуго не розбирав чистих і нечистих комерцій, для нього годилася всяка справа, якщо вона пахла грішми.

Професор дещо знав про це, але не вважав за потрібне втручатися, йому подобалась винахідливість і хватка Гуго. Кінець кінцем, у житті це потрібно. Якщо вже син не виявляє цікавості до університету, наук, не має нахилу до медицини, хай займається комерцією. Колись професор мріяв передати до рук енна свою клініку, хотів бачити в ньому спадкоємця. Але тим мріям не судімося збутися.

«Що він у житті бачив, — думав фон Глевіц. — Хіба він знає, що таке корупція, криза. Найбагатші комерсанти в один день стають жебраками. Лопаються трести, летять у помийницю акції, а фінансові королі пускають собі кулю в лоба або попадають до клініки божевільних. Людям завжди буде потрібен лікар. Під час миру, війни, кризи і процвітання — завжди. А втім, різні часи — різні уподобання. Я ріс при кайзері Вільгельмі, він — при Адольфі Гітлері. Та хіба щось змінилося для фон Глевіців? Ми лишаємося незмінними, як німецький дух. Як прусський фельдфебель, що був, є і буде кумиром молодого німця».

— Хай трухлявий світ дрижить перед нами, — почулося на сходах. — Ми підемо далі, хоча б земля лежала в руїнах. Сьогодні нам належить Німеччина, а завтра — весь світ…