Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мері та її аеропорт 📚 - Українською

Читати книгу - "Мері та її аеропорт"

344
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мері та її аеропорт" автора Євген Вікторович Положій. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 61
Перейти на сторінку:
буває, перетворювався на людину, яка точно знала, що робити далі. Хоча, не виключено, це одне і те ж: секс із танцюристками і плани на майбутнє, наразі, одне одному аж ніяк не суперечать.

— Як ти гадаєш, — продовжував пошепки він, — що робить наша шановна міліція, коли на кін поставлена її честь та її гроші? Думаєш, вона когось заарештовує? Правильно думаєш, але справа ховається в сейф, а наш герой, арешт якого зовсім не бажаний, бо тягне за собою отакенного хвоста, випускається на волю, де продовжує свою благородну місію. Але вже не сам, а під наглядом міліції, точніше, під її охороною. Не за просто так, звісно, а за гроші. Це називається «криша». Не «дах», а «криша», це різні речі. Той капітан, якого застрелили разом з дружиною, нашому Тимуру і був такою «кришею». Як і тим дівчатам з Першотравневої, пухом їм земля… Зрозумів? Він стукач! Це я достеменно знаю.

Спочатку Германові було байдуже, що розповідає Сашко. Він ніяк не міг второпати, яким чином ці складні і неважливі обставини стосуються його проблеми. Він спіймав себе на думці, що шок від новини, ні, скоріше, від нечуваного нахабства мента, який точно знав, що Герман абсолютно невинний, але в очі казав зовсім протилежне, шок і жах від ментівського цинізму і власної беззахисності і громадської жалюгідності, були такими сильними, що він майже одразу сприйняв події як невідпорні, почав себе жаліти і думає зараз не про те, про що повинен думати. А саме, як знайти хоча б єдину шпаринку в пастці, так жорстоко розставленій слідчим Романовим. Взагалі, їм же однаково, кого посадити! Це було б дуже професійно, коли б ішлося про виявлення справжнього злочинця. Але їм було однаково зовсім в іншому сенсі. Їм було однаково, винен той, кого вони посадять, чи ні, головне, що хтось сидить. З цього і потрібно виходити, будуючи свій захист. Тобто замість себе він повинен їм дати когось іншого. Власне, саме це і зробив Журавльов. Він замінив себе ним, Германом, до того ж, падлюка, пише, що навіть намагався втекти, мовляв, передумав, але він, тобто Герман, відмовився віддавати гроші і майже під пістолетом примусово затягнув у квартиру… Звісно, що, за показаннями Журавля, стріляв тільки Герман, а сам Журавель майже одразу таки втік, бо вже перед дверима дуже злякався звірячого погляду подільника… Ну, цирк на дроті! Як у це можна повірити?! Але Герман здогадувався, що суд повірить. І до того ж досить легко. І йому вже ні на кого кивати, коло замкнулося на ньому. Пастка клацнула і зачинилася, а рудоволоса наживка вислизнула, навіть не замочивши чудових довгих ніг.

Сусіди та їхнє бачення справедливості

Митрофанович підписався першим, потім передав папірці протоколу пані Польській. Та, не читаючи, перепитала в слідчого, де розписуватись. Слідчий ще раз показав жовтим прокуреним нігтем місце для автографа, навіть поставив риску на паперах — «тут», «тут» і «отут», і пані Польська взяла ручку і почала довго виводити літери. Міліціонери помітно поспішали, але намагалися не подавати вигляду, нарешті пані Польська скінчила, і слідчий якомога ввічливіше сказав «дякую» і, вдоволений, забрав протоколи і похапцем засунув спочатку до бруднуватої синьої папки, а потім і до портфеля. Митрофанович спитав, чи можуть вони йти, і слідчий байдуже відповів «так». Сусіди вийшли з квартири, трохи постояли біля дверей і, не промовивши жодного слова, розійшлися. Митрофанович — до своїх табуреток, пані Польська — слухати, чи не виступає сьогодні по радіо чи телевізору президент. Слідчий сказав підлеглим, щоб вони швидше закінчували, вийшов на кухню, пошукав очима чайник, відкрив навісну шафу, шукаючи каву, але не знайшов і повернувся до кімнати. «Ну все, поїхали».

Папка, в яку він поклав протоколи обшуку, дійсно була вельми потерта, але слідчий, не зважаючи на дотепи колег, не розлучався з нею майже вісім років і ні за яких обставин не хотів міняти на нову — папка приносила удачу. А сьогоднішній день виявився для нього аж занадто щасливим. Такої жирної здобичі він ще не ловив ніколи.

Генерал та його ненависть

Начальник обласного УМВС, генерал-лейтенант Бідненко проводив останню нараду з приводу розслідування вбивства на Першотравневій. Він був задоволений головним: є основні підозрювані, є деякі факти, які, поки немає підозрюваних, можуть жити власним життям, але коли вони все ж таки є, то легко, як караван верблюдів, проходять у вушко будь-якої голки, тобто карної справи. Сьогодні ж справа набула завершених контурів: є зізнання одного з убивць, а це інколи важить значно більше, ніж факти. Генерал розумів, що на суді прокурору, може, й не буде легко, але ж і київське начальство, і жителі міста, і родичі постраждалих навряд чи будуть дуже прискіпливими. Він точно знав — у такій ситуації на злочинця просто треба показати пальцем, але дуже впевнено показати, а все інше — несуттєві деталі. Муки совісті його вже давно не турбували, за стільки років роботи в міліції для них не лишилося місця. Людина, яка щось запитує у власної совісті, повинна себе спитати, що вона взагалі робить в міліції? Їй там не місце.

— Отож, шановні, я поздоровляю вас із майже успішним завершенням розслідування. — Бідненко обвів очима підлеглих. — Ми непогано попрацювали і спромоглися за короткий термін розкрити важкий резонансний злочин. У нас є два підозрюваних, але вже сьогодні ми можемо впевнено сказати, що вони і є вбивці. У цьому немає жодних сумнівів. Точніше, вбивця у нас один — Герман С., а Журавльов проходить як замовник. Обидва нами затримані, знаходяться у слідчому ізоляторі, дають свідчення. І нікуди вони від нас тепер не дінуться!

Бідненко ще раз обвів очима опергрупу. Хтось із них був паршивою вівцею, хтось із них здавав пресі деталі розслідування. Але хто? Генералу не давала спокою газетна публікація, у якій журналісти досить ретельно і точно оповіли про все, що відбувалось навколо справи. Навіть ті деталі, які, крім членів цієї опергрупи, ніхто знати не міг. Але він вирішив не поспішати з виявленням запроданця, сьогодні важливіше — чітко завершити справу, не

1 ... 15 16 17 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мері та її аеропорт», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мері та її аеропорт"