Читати книгу - "Спроба Павла Скоропадського"

Зі споминів Павла Скоропадського: «Антон Карлович Ржепецкий с первого дня моего гетманства до последнего занимал должность министра финансов. Прежде был членом Думы, председателем земледельческого синдиката и 5 лет просидел в банках. Я думаю, он польского происхождения, по крайней мере, его фамилия на это указывает, да и тип у него польский, но он православный и по своим убеждениям мало подходит к полякам. Человек он неглупый, но односторонний. Он всю свою жизнь провел в банках и, очевидно, имел дело только с людьми буржуазного склада ума, поэтому у него так выходило, что кроме так называемых буржуев никого нет. Все остальное для него не существовало. В политическом отношении он был слишком правый, например, в вопросе аграрной реформы он был неумолим, никаких реформ не нужно, земля естественно перейдет мелким хлеборобам. Политического значения этой реформы он не признавал. Помню, раз как-то в совете министров, когда были затронуты интересы помещиков при проведении какого-то закона, он встал и хотел проситься в отставку. Он земельного вопроса просто не выносил. Он представлял, так сказать, правое крыло совета министров. Его наши доморощенные и приезжие из России финансисты (а таких было немало) очень критиковали за его финансовую политику. Я думаю, в общем, при всех неотъемлемых качествах Ржепецкого, они были правы. Он был слишком большим провинциалом; чувствовалось, что здесь требовался человек совсем другого размаха. Антон Карлович был бы прекрасным директором даже крупного провинциального банка, но не далее. Прекрасный хозяин. Я верил, да и теперь убежден, что он упорядочил финансы. Был очень бережлив. С немцами и австрийцами, на нас наседавшими, он спорил и не сдавался, а когда уж приходилось что-нибудь уступить, так как те становились агрессивными и грозили ему какими-нибудь новыми бедами, нужно было видеть, насколько каждая такая уступка была ему неприятна. Когда посол Мумм или граф Форгач приходили ко мне с какими-нибудь подобными требованиями, я всегда был очень рад призвать Ржепецкого и поговорить с ним, так как знал, что найду в нем энергичного союзника. Но и у него была слабость – это областной Союз землевладельцев и Протофис. Он их всегда защищал, и думаю, что большого сопротивления эти союзы у министра финансов не находили. Как я уже говорил, он был у меня и умел убеждать, особенно своей настойчивостью, других, благодаря этому в совете министров пользовался значением. Хотя он и обижался, когда его подозревали в искреннем желании создать Украину, я убежден, что, взявшись за дело, он работал честно».[73]

Гутник Сергій Михайлович (роки народження та смерті невідомі). Уродженець м. Одеси, за національністю – еврей. Православний. Освіта – вища юридична. Член конституційно-демократичної партії. В 1910—1912 pp. – управляючий Одеського відділення Сибірського торговельного банку, а в 1915—1917 pp. – юрисконсульт Одеського біржового комітету. Учасник з'їзду Конституційно-демократичної партії в Києві 8—11 травня, який підтримав курс на створення самостійної України та право членів партії обіймати посади міністрів. Один з ініціаторів «З'їзду представників промисловості, торгівлі, фінансів та сільського господарства» («Протофіс»), на якому 15—16 травня проголосив необхідність відходу від політики соціалістичних експериментів у промисловості. «Не треба лякатися слова «буржуазія», – заявив він, – тільки вона в силі повести край до відродження… Щоб перейти від теперішньої анархії й грабежів до нових умов, треба виконати велику державну роботу. У тій цілі треба змобілізувати всі творчі сили, треба дати нормальні умови для розвитку приватної ініціативи». Він пообіцяв делегатам знайти для промисловості кредит на комерційних основах, але заявив їм, що золото «потече не до ваших кишень, а спліднить життя всього українського народу». 20 серпня отримав особливі права щодо регулювання зовнішнього товарообміну. 10 вересня від імені УД підписав Економічну угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною на 1918—1919 pp. Один з авторів т. зв. «записки дев'яти» від 17 жовтня. Даних про приналежність до масонського ордену не виявлено, але все близьке оточення Гутника в Одесі належало до спільноти «вільних мулярів». Подальша його доля невідома. За даними «Енциклопедії українознавства», помер на еміграції.[74]

Зі споминів Павла Скоропадського: «Скажу одно: он блестяще умен, но очень мало сделал для Украины».[75]

Соколовський Ю. Ю. Відомостей виявити не вдалося. За В. Савченком, він був членом конституційно-демократичної партії, завідував агрономічним відділом Полтавського земства[76]. Можна припустити, що до складу уряду він потрапив за умовною квотою УДХП.

Вагнер Юлій Миколайович (1865 —?). Син видатного російського зоолога та письменника професора Миколи Петровича Вагнера. Випускник фізико-математичного факультету Петербурзького університету. Працював на Соловецькій, Севастопольській та Неаполітанській зоологічних станціях. Доктор зоології, професор Київського політехнічного інституту (1898—1917). Наукові праці з анатомії безхребетних, морфології, систематики Aphaniptera. В 1917 p. – голова секції праці Київського торгово-промислового комітету (об'єднував промислові підприємства Київської, Чернігівської, Волинської, Полтавської та Подільської губерній, голова – масон М. Терещенко), член народно-соціалістичної партії. Помер на еміграції.[77]

Василенко Микола Прокопович (2 лютого 1866 – 3 жовтня 1935), історик та юрист, громадський і політичний діяч. Народився в с. Есмань Глухівського повіту Чернігівської губернії. Закінчив гімназії в Глухові та Полтаві, вступив на історико-філологічний факультет Дерптського університету. 1890 р. захистив кандидатську дисертацію «Критичний огляд літератури з історії земських соборів». В 1903—1905 pp. – співробітник Київського статистичного комітету. Член (з 1919 р. – голова) Історичного товариства ім. Нестора Літописця, київської «Старої громади», інших громадських і культурних товариств. У 1905—1907 pp. – редактор часопису «Киевские отклики». За публікацію статей «антидержавного» змісту засуджений до року тюремного ув'язнення, яке відбув у петербурзьких «Крестах». Екстерном склав іспити за програмою юридичного факультету у Новоросійському університеті. 1909 р. обраний приват-доцентом Університету Св. Володимира. З 1910 р. – магістр права. Через політичні погляди був позбавлений права викладати, працював товаришем присяжного повіреного Одеської судової палати. Член Товариства українських поступовців, конституційно-демократичної партії. В 1917 р. – заступник міністра освіти, куратор Київської шкільної округи. Після Жовтневого перевороту повернувся до Києва, викладав у вишах, у січні 1918 р. обраний членом колегії Генерального суду