Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов 📚 - Українською

Читати книгу - "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"

235
0
03.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Туманність Андромеди" автора Іван Антонович Єфремов. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 15 16 17 ... 89
Перейти на сторінку:
його голосі та уповільнених рухах і насторожився. Веда Конг тихо провела пальцем по руці Дар Вітра й кивнула на африканця.

«Може, він занадто вразливий?» – майнуло в голові Дар Вітра, і він пильно подивився на свого наступника.

Але Мвен Мас, відчувши приховане здивування своїх колег, випростався і став таким, як і до цього, уважним знавцем своєї справи. Рухомі сходи перенесли їх нагору, до широких вікон і зоряного неба, яке стало знову таким самим далеким, як і всі тридцять тисячоліть існування людини, – її останнього виду, що називався Гомо сапіенс – Людиною розумною.

Мвен Мас і Дар Вітер повинні були залишитись.

Веда Конг шепнула Дар Вітрові, що ніколи не забуде цієї ночі.

– Я сама здалася собі такою жалюгідною! – сказала вона, усміхаючись всупереч цим сумним словам!

Дар Вітер зрозумів, що вона мала на увазі, і заперечно похитав головою.

– А я певен, що коли б червона жінка побачила вас, Вело, то вона пишалася б своєю сестрою. Справді, наша Земля не гірша від їхнього світу! – Обличчя Дар Вітра засвітилося любов’ю.

– Ну, це як на ваш погляд, любий друже, – посміхнулася Веда. – Ви запитайте Мвена Маса!.. – Вона жартома затулила очі долонею і зникла у вигині стіни.

Коли Мвен Мас, нарешті, лишився сам, настав ранок. У прохолодному застиглому повітрі розлилося сірувате світло, море й небо набули однакової кришталевої прозорості: сріблястої біля моря, з рожевим відтінком біля неба.

Мвен Мас довго стояв на балконі обсерваторії, вдивляючись у напівзнайомі обриси будов.

На невисокому плато вдалині височіла велетенська алюмінієва арка, перекреслена дев’ятьма паралельними рядами алюмінієвих штаб, розділених смугами опаловокремового і сріблястобілого пластичного скла – будинок Ради Зореплавання. Перед ним стояв пам’ятник першим людям, що вийшли на простори космосу. Схил стрімкої гори в хмарах і вихорах увінчувався зорельотом старовинного типу – рибоподібною ракетою, що націлила свій загострений ніс у ще недосяжну висоту. Ланцюжок людей, підтримуючи одне одного, з неймовірним зусиллям видирався на гору, спіраллю обвиваючи підніжжя пам’ятника, – льотчики ракетних кораблів, фізики, астрономи, біологи, сміливі письменникифантасти… Світанок уже рожевів на корпусі стародавнього зорельота і на легких ажурних контурах будинків, а Мвен Мас усе ще ходив по балкону широкими кроками. Ще ніколи він не переживав такого зворушення. Вихований так, як цього вимагали загальні правила ери Великого Кільця, він пройшов суворе фізичне загартування й успішно виконав свої подвиги Геркулеса. Так на спогад про чудові міфи древньої Еллади називались важкі завдання, що їх мала виконати кожна молода людина наприкінці шкільного періоду. Якщо юнак справлявся з подвигами, – його вважали гідним того, щоб перейти до вищого ступеня освіти.

Мвен Мас займався водопостачанням рудника в Західному Тібеті, відродив араукарійовий ліс на плоскогір’ї Нахебта в Південній Америці і знищував акул, які знову з’явилися біля берегів Австралії. Життєвий гарт і неабиякі здібності дали можливість африканцеві витримати багатолітнє наполегливе навчання і підготувати себе до важкої і відповідальної діяльності. Сьогодні, у першу ж годину його нової роботи, відбулася зустріч з рідним для Землі світом, і в душі юнака з’явилося щось нове. З тривогою Мввн Мас відчував, що в ньому відкрилась якась безодня, над нею він ходив усі роки свого життя, не маючи й гадки про це. В ньому жило нестерпно сильне бажання нової зустрічі з планетою зірки Епсилон Тукана – цим світом, який ніби виник з образів найкращих казок земного людства. Не забути йому червоношкірої дівчини, її простягнутих рук, ніжних напіврозтулених уст!..

І те, що неймовірна відстань у двісті дев’яносто світлових років, недосяжна ніяким можливостям земної техніки, відділяла його від чудового світу, не послаблювало, а тільки посилювало жагучу мрію.

У душі Мвена Маса народилося щось нове, що жило тепер само по собі, не скоряючись контролю волі і спокійного розуму. Африканець, весь час заглиблений у заняття, ще ніколи не кохав і не переживав нічого схожого на тривогу й незнану радість, яка зародилася в його душі після сьогоднішньої зустрічі через неозорі поля простору й часу.

РОЗДІЛ ІІІ. У ПОЛОНІ ТЕМРЯВИ

На оранжевих стовпцях покажчиків анамезонного пального чорні товсті стрілки стояли на нулях. Курс зорельота поки що не відхилявся від залізної зірки, бо швидкість була ще велика і корабель невблаганно підлітав до жахливого, невидимого для людських очей світила.

Ерг Ноор за допомогою астронавігатора, тремтячи від напруження й слабості, сів до лічильної машини. Планетарні двигуни, відключені від роботарульового, затихли.

– Інгрід, що таке залізна зірка? – тихо спитав Кей Бер, який весь час нерухомо стояв за спиною астронома.

– Невидима зірка спектрального класу Т, яка згасла, але не охолола остаточно або не розігрілася знову. Вона світить довгохвильовими коливаннями теплової частини спектра – чорним для нас інфрачервоним світлом і стає видимою тільки через електронний інвертор.[19] Сова, яка бачить теплові інфрачервоні промені, могла б її помітити.

– Чому ж вона залізна?

– На всіх до цього часу вивчених зірках у спектрі багато заліза. Певно його багато і в складі світила. Тому, якщо зірка велика, її маса й поле тяжіння величезні. Боюсь, що ми зустрілися саме з такою…

– Що ж тепер?

– Не знаю. Бачиш сам – у нас немає пального. Але ми летимо прямо на зірку. Треба загальмувати «Тантру» до швидкості в одну тисячу абсолютної, при якій можливе достатнє кутове відхилення. Якщо не вистачить і планетарного пального, то зореліт поступово наближатиметься до зірки, поки не впаде. – Інгрід нервово тріпнула головою, і Бер ласкаво погладив її по голій руці.

Начальник експедиції перейшов до пульта управління і зосередився на приладах. Мовчали всі, не насмілюючись дихати, мовчала і Ніза Кріт, інстинктивно зрозумівши всю небезпеку становища. Пального могло вистачити лише на сповільнення руху корабля, але з великою втратою швидкості зорельота ставало все важче вирватися без моторів з чіпкого тяжіння залізної зірки. Коли б «Тантра» не підійшла так близько і Лін зрозумів би вчасно… А втім, яка втіха від цих марних «коли б»?

Минуло близько трьох годин, і Ерг Ноор, нарешті, зважився. «Тантра» здригнулася від потужних поштовхів тригерних моторів. Хід корабля уповільнювався годину, другу, третю, четверту. Невловимий рух начальника – і жахливе запаморочення у всіх людей. Страшне коричневе світило зникло з переднього екрана, перемістилося на другий. Незримі ланцюги тяжіння і далі простягалися до корабля, відбиваючись у приладах. Ерг Ноор рвонув рукоятки до себе – двигуни зупинились.

– Вирвалися! – з полегкістю шепнув Пел Лін. Начальник повільно перевів на нього погляд:

– Ні! Лишився тільки недоторканний запас пального для орбітального повернення й посадки.

– Що

1 ... 15 16 17 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Туманність Андромеди, Іван Антонович Єфремов"