Читати книгу - "Зоряні мандри капітана Небрехи, Юрій Дмитрович Ячейкін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— На жаль, усі ці розкоші недовго прикрашали небо, — сумовито зітхнув капітан. — І, знаєте, комета сама була в усьому винна. Їй, бачте, так сподобалася загальна пошанівка, що вона блокувала своїми силовими полями всі телесупутники і транслювала на екрани лише своє кольорове зображення. Хоч яку програму ввімкнеш, скрізь бачиш комету! Тиждень це свавілля терпіли. А потім розлючені телеглядачі запропонували урядові розкремсати бідолашну комету на сувеніри. Один такий уламок ви й бачили в мене…
Капітан Небреха підвівся і, кульгаючи, зарипів на протезі до відерця з фарбою.
— А таємниця походження північного сяйва? — нагадав я йому. — А загадкова поява Місяця?
Капітан вмочив у фарбу квачика і спокійно відповів:
— А хіба ви самі не здогадалися? Місяць — це якась приблудна гігантська комета, що несподівано потрапила у сферу тяжіння Землі, а північне сяйво — залишки її веселчастого хвоста. У часи моєї комети це було настільки очевидно, що правильних наукових гіпотез доходили навіть діти… І хочу вам порадити. Час ви маєте, то їдьте на далеку північ. Там побачите незабутнє видовище — сяйво хвоста комети. І скажу вам, не перебільшуючи, після моєї комети воно стало ще яскравіше: хвости, певне, з’єдналися…
Розповідь сьома
ШТУЧНЕ ОКО МАГІСТРА КІМІХЛИ
— Як ви гадаєте, звідки у мене взялося оце штучне око? — капітан Небреха підкинув на долоні розфарбовану скляну кульку.
“Справді, звідки воно? — подумав я. — Невже капітан натякає на мене?” І аж похолов від тієї думки.
Ось чому я гаряче запевнив міжзоряного вовка:
— Клянуся, це не я підкинув. Хіба ж я дозволю собі засмічувати вашу знамениту колекцію сувенірів? — і з докором докинув: — Я ж не бешкетник, а науковець…
— А я вас і не звинувачую, — заспокоїв мене капітан. — Я просто питаю, чи не знаєте ви часом, звідки воно взялося?
У відповідь я тільки красномовно знизав плечима.
— Авжеж, — спокійно зазначив Небреха, — історії його ніхто не знає. Навіть Азимут. Бо пригода, пов’язана з цим оком, сталася ще до того, як я зарахував хлопця у штат екіпажу на посаду штурмана. Але що найцікавіше — якби я тоді виявив зайву допитливість і забарився на екскурсіях, магістр Кіміхла неодмінно викинув би око на смітник, як нікчемний непотріб, або ж без сліду розчинив в якомусь із своїх жахливих реактивів. І якби я після того зажадав будь-що заволодіти цим унікальним сувеніром, мені довелося б чекати слушної нагоди рівно десять років…
З магістром Кіміхлою я познайомився на планеті Тілетас, що обертається навколо одного з світил сузір’я Персея.
Це, скажу я вам, чудова планета, її аборигени надійно приборкали погоду і, зрозуміло, утворили на всіх широтах сталий райський клімат. Періодично, суворо за графіком заздалегідь запланованих трансгалактичних відкриттів вони вирушали у космічні мандри до зірок своєї системи, щоб виявити навколишні планети і налагодити торговельний та культурний обмін з нововідкритими світами. Окрім того, їхні вчені дослідили механіку тяжіння, і відтоді щасливі жителі планети мешкали у казкових, легких, мов пух, будівлях, що велично ширяли над розкішними лісами і луками.
Передусім я завітав до Головного управління всепланетного об’єднання по координації туристських маршрутів в системі обслуги “Тіл-туриста”, скорочено — ГУВОКОТУМСО ТТ. Атож, молодий чоловіче, довгі назви полюбляють не лише в Сонячній системі. Та не в тім річ. Просто на цивілізованих планетах я завше починаю з офіційної установи. Навіщо поневірятися на вулицях, ставлячи заклопотаним аборигенам дитячі запитання, коли доцільніше скористатися послугами досвідченого фахівця.
Обслугу там організовано, скажу вам, відмінно.
Новенький супер-кібер з надзвичайно вишуканими манерами, не гаючи ані секунди, люб’язно запропонував мені докладний проспект з найпопулярнішими туристськими маршрутами. А кібер ще й коментував маршрути від себе.
Ледве я почав вивчати спокусливі принади підводного царства, як він захоплено повідомив:
— Там цілодобово виступає зведений ансамбль русалок у супроводі оркестру тритонів. Матимете змогу побачити наймодніший танок “хвіст”…
Печери кам’яного віку…
— Ще необжиті! — радісно сказав кібер.
Гірський курорт на купчастих хмарах…
— Щоденно змагання на повітряних лижах!
Завод “Тяжмаш” — невагомий індустріальний гігант по конденсуванню всесвітнього тяжіння…
— Вільна і необмежена зарядка тяжінням сифонів для хатнього вжитку!
Та для мене усе це не було дивиною. За час своїх космічних мандрів я й не таке бачив. Ось чому я лагідно усміхнувся і з нелюдською ввічливістю запитав фахівця:
— Мій першосортний друже, а що у вас є таке, чого у проспектах нема?
— Таке, чого нема?! — остовпів робот.
Я побачив, що його слід заспокоїти.
— Зрозуміло, мене не цікавлять державні таємниці…
— Але ж, добродію, для того, щоб побачити таке, чого нема, треба йти туди, ніхто не знає куди, — фахівець явно ухилявся від негайного вирішення проблеми.
— І оце називається зразковою обслугою! — вигукнув я, хитро роз’ятрюючи його електронну пиху.
— При чому тут обслуга? — скипів він, точнісінько як у нас, у “Бюро добрих послуг”. — Річ у тім, що до ГУВОКОТУМСО ТТ ще ніхто не звертався з таким дивовижним замовленням! Зважте хоча б на те, що ми не маємо потрібного досвіду!
— Вгамуйте свої блискавки! — рішуче гримнув я. — Якби я завітав на вашу планету раніше, ви б давно цей досвід мали. Будьте певні!
Моя залізна логіка його переконала, і він примирливо мовив:
— Подумаємо, що для вас можна зробити…
З його боку це було дуже розумне рішення. Адже ГУВОКОТУМСО ТТ не мало жодних гарантій, що я не відвідаю планету вдруге. А тоді що, знову сушити електронну пам’ять?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряні мандри капітана Небрехи, Юрій Дмитрович Ячейкін», після закриття браузера.