Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Коли заходжу до офісу – напружена до межі. Мені все здається, що зараз з'явиться чоловік і зажадає пояснень. Адже відведений мені час закінчився. Але стрілки годинника показують уже кінець робочого дня, а від нього навіть дзвінка не було.

Я виходжу з будівлі, роблю вдих на повні груди і давлюся повітрям, тому що дорогу відразу ж перекриває чоловіча постать.

- Олексію, - прочищаючи горло, видавлюю з себе.

Він що спеціально чекав на мене тут?

- Готова повернутися додому? Так як твоя машина залишилася біля будинку, підвезу тебе, - каже буденно, ховає руки в кишенях штанів і розвертається, впевненою ходою йде до стоянки, навіть не допускаючи того факту, що я можу суперечити йому.

- Олексію, ти не зрозумів мене, - трохи підвищую голос, щоб він міг мене чути.

Чоловік завмирає та повільно до мене обертається. Дивиться на мене невдоволено. Повз нас проходять співробітники фірми, він киває, чи то прощаючись, чи то вітаючись з ними. Коли ґанок бізнес центру знову порожніє я продовжую:

- Я не повернуся. Я вже знайшла адвоката для шлюборозлучного процесу, - нервово смикаю ручки сумочки, не наважуючись підійти ближче. М'язи на обличчі звело, навіть легку усмішку з себе видавити не можу.

Льоша різко зривається з місця, долаючи між нами відстань. Ми опиняємося з ним ніс до носа. Дивиться на мене зло, невдоволено.

- Не ускладнюй все, Алю. В машину! Швидко! - Шипить крізь зуби, намагаючись задавити мене своєю чоловічою енергетикою.

- А ти мені не наказуй, ​​зрозуміло? Мені набридло по десятому разу одне й те саме пояснювати, - дратуюся я і смілію. - Ти мені противний! Я не зможу навіть поцілувати тебе, не думаючи про те, що ти цими губами до іншої торкався.

- Я можу продезінфікувати ці губи, якщо тобі так гидко, - іронічно вимовляє він.

- Це суперечка ні про що. Я втомилася від усього. Просто дай мені спокій.

- Сподіваюся, ти пам'ятаєш про те, що у мами день народження наступної п'ятниці? – після нетривалої паузи запитує він уже спокійнішим голосом. Зумів узяти себе до рук. Насправді для мене у новинку бачити чоловіка таким. Він рідко кричав на мене чи наказував. Наші сварки були короткими, а потім ми обидва винними почувалися.

– Я відправлю їй від себе подарунок, – уперто заявляю я.

- Ні, так не піде, - він потирає коротку щетину, задумливо дивлячись повз мене. - Ти прийдеш на свято і вдаси, що забула свою образу. Мати тебе в сім'ю прийняла, полюбила, я не хочу її засмучувати. Тим більше, у такий день.

- Я поважаю Ганну Сергіївну, але Руслане, скажи їй, що я вірус якийсь підхопила, я не зможу сидіти за столом і вдавати, що все чудово.

- Просто прийди на це чортове свято, - він знову не може утримати в собі злість. - Там будуть усі наші родичі, я не хочу відповідати на безліч запитань, чому один прийшов.

Олексій розвертається і швидко спускається сходами. Я залишаюся на своєму місці, дивлячись йому в спину, доки він не ховається всередині свого позашляховика.

У орендовану квартиру повертаюся ніяка. Доводиться економити, тому користуюсь громадським транспортом замість комфортного автомобіля чи таксі.

Я розумію, що для мене зараз величезною проблемою буде зуміти знову перебудуватися і почати економити. За роки життя з Льошею я забула що таке, коли не вистачає грошей, коли купуєш кефір та цукерки за знижками, коли взимку на розпродажі відхоплюєш літні речі, а влітку – зимові. Тому що так дешевше. Той спосіб життя залишився давно забутим, наче й не зі мною було. А зараз, схоже, доведеться згадувати університетські роки.