Читати книгу - "Диво для генерального, Аріна Вільде"

Майже весь тиждень я живу в очікуванні неприємностей. Після кожного робочого дня так і тягне поставити галочку – прожила спокійно, без подій. Я пам'ятаю всі загрози, якими засипав меня Льоша. Я вже усвідомила, що він буває різким та імпульсивним. У якомусь сенсі я знайомлюся із новою стороною характеру свого чоловіка. Але в той же час я сподіваюся, що він переб'ється і прийде до тями. Я не збираюся поступатися йому.

На щастя, тиждень минає спокійно. Він немовби відпустив ситуацію і більше не прагне вийти зі мною на контак. Я чую уривки розмов і невдовзі дізнаюся, що він зголосився допомагати в іншому офісі компанії. Невже дає мені перепочинок? Чи вірить, що час усе зробить за нього? Я охолону, а заразом з тим втомлюся самостійно вирішувати свої проблеми і знову захочу під сильне крило? Він так це бачить?

Я дивлюся на своє відображення та розумію, що з цим точно треба щось робити. Я злюся, але раз-по-раз заводжу розмови з ним у своїй голові. Я так звикла за п'ять років і навіть більше, що ми завжди разом, що не можу викреслити його зі свого життя тільки тому, що так бажаю. І карма наче насміхається наді мною: варто подумати про це, як на стільниковий приходить повідомлення від Льоші. Всі минулі дні він мовчав, не сипав  мені на телефон погрози та вимоги, тож я не закинула його номер у чорний список. Тільки стерла червоне серце поруч із ім'ям у контактах.

“Завтра о шостій у батьків. Будь готова, я заберу тебе”

Ультимативний тон.

Я стискаю стільниковий і протяжно видихаю. Він таки впевнений, що я прийду на день народження його мами. Я повертаюся до кабінету та зкидаю речі у сумку.

- Ти легше, - з усмішкою зауважує  Олена і коситься на те, як я зі злістю закидаю речі. - Зламаєш ще щось.

- День поганий видався.

- Щось занадто часто останнім часом у  тебе таких днів, - обережно зауважує подруга і кидає на мене уважний погляд.

Я розумію, що по мені все-таки помітно, що в моєму житті настала непроста смуга. Подруга тактовно не лізе мені в душу, але й ігнорувати мою поведінку не може. Я застібаю сумку і думаю над тим, може з Оленою вже час поділитися.

Мої думки обриває тріль стільникового. Я дістаю його з кишені піджака і ледь не лаюся вголос, коли бачу, хто дзвонить.

- Так, Ганно Сергіївно, - вітаю свекруху, а подрузі махаю рукою.

Я покидаю кабінет і повертаю до сходового майданчика, щоб сигнал не зник у ліфті. Все одно другий поверх.

- Ох, Алю! Як добре, що ти взяла слухавку. Я боялася, що ти на роботі.

- Тільки закінчила.

- Може, ти виручиш мене, Алю? Мене знайома підвела, вона мала забрати квіти з салону, але не змогла. Я замовила декоративні кошики, щоб прикрасити веранду на завтра. Вже все готове до свята, а тут така неприємність! Я хвилююся через це.

І ось що сказати?

У мене язик не повертається їй відмовити. Тим більше, напередодні її дня народження. Тим більше, вона майже ніколи не зверталася до мене з проханнями.

– А звідки їх треба забрати?

- Салон у самому центрі, навпроти молодіжного театру. Я зараз скажу точну адресу…

- Я зрозуміла, про який салон мова. Мені потрібно щось сказати?

-Замовлення оплачене, тільки моє ім'я назвеш. Я подзвоню дівчаткам, попереджу, що ти забереш. Кошики легкі, ти не турбуйся. Хоча краще візьми Льошу, на машині буде зручніше. Я щось не змогла до нього додзвонитися.

- Я зроблю, Ганно Сергіївно.

- Дякую тобі Алю. Ти перевір, щоб усе гаразд там було, і завтра їх якраз привезете. Ви з Льошою все одно раніше за всіх гостей приїдете. Ми встигнемо їх поставити.

На задньому фоні лунає дзвінок домофону.

- Ще раз дякую, - поспішно додає свекруха. – Я пішла. Чекаю на вас!

Я кладу трубку і тільки зараз розумію, що все стало складніше. І як тепер не прийти на її день народження? Я навіть чхнути чи кашлянути забула для пристойності, хоча збиралася зіслатися на хворобу. Свекруха застала мене зненацька.

Я сідаю на автобус, який іде у бік центру. Прикидаю, що потім таки доведеться викликати таксі. Чоловікові дзвонити, звичайно, не буду.

Ще через годину я опиняюся в орендованій квартирі з трьома плетеними кошиками з яскравими пишними бутонами. Вони виглядають як вирок, якщо чесно. Він винесений і оскарженню не підлягає - мені таки прийдеться їхати на її день народження.

А в мене без того чергова проблема назріває. Я перевіряю календарик, де веду цикл менструацій та розумію, що він збився. Не календарик, ясна річ. Все ж таки треба сходити до лікаря. Я ж скасувала прийом таблеток, ще коли Льоша був у відрядженні, і вже кілька днів нервую з цього приводу, але стає зрозуміло, що тягнути нікуди. Проблем зі здоров'ям мені ще не вистачало.