Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

У світлі майже повного місяця металися тіні кажанів. Ого! То у нас скоро повний місяць! Три дні буквально залишилося. Ось чому пси божеволіють! Ох, як би мені пережити ці три дні...

Пес дери, де моя пам'ять? Я потрусила головою, намагаючись зібратися з думками, але всі останні спогади залишалися змазаними, нечіткими. Абсолютно ясно пам'ятала, як ми з однією із сестер ходили на зимовий ярмарок за продуктами, але не могла второпати, що робила за день, два, три до облави.

Потрібно із цим розібратися. Лише б Дрон не здогадався.

З жалем відмовившись від ідеї прийняти душ – раптом розбуджу пса, нехай краще спить, – я вирішила ще раз обійти своє тимчасове житло. Покинутого на підлогу рушника вже не було, цікаво, хто і коли встиг його замінити?

Кілька хвилин постояла біля ліжка, розглядаючи Адрана. Він спав, незвично спокійний, навіть утихомирений, я б сказала. Дивно, невже не боїться? Шию я йому не згорну, звичайно, сил не вистачить, але можу знайти якісь ножиці, напевно ж у кабінеті є. Ну чи... хіба мало? Я б на його місці себе, мабуть, зв'язала.

Ну і пес із ним, мені ж краще.

Покосилася на недбало кинутий халат, розмірковуючи, чи не надіти. Ходити оголеною таки було дискомфортно. Хоча Дрон і ясно висловився. З іншого боку, адже рушник не одяг?

Я повернулася в туалетну, замоталася великим банним рушником і відчула себе впевненіше. Встала на порозі, роздумуючи, яка з дверей більше приваблює: кабінет чи та страшна кімната, куди не можна лізти.

Це ж треба сказати таке кішці! Ось справді, простіше було показати, або хоча б розповісти, я ж не заспокоюся тепер! І вона знаходилась ближче кабінета, тому, ще раз придивившись до Адрана, я тихо ковзнула туди.

Двері пахли металом і здавались надто товстими та міцними. Трохи нахилившись, я оглянула врізаний замок із хитрим механізмом. Щось таке я про нього знала... ну, не зовсім про нього, а про замки такого типу. Звідки? Що?

– Цікавість кішку згубить, – тихий, пробираючий голос з такими собі лінощами вирвав із спроб звернутися до власної пам'яті.

Любі читачі! Будь ласка, не забувайте про зірочки! Бо мені трохи прикро бачити, як більше сотні людей приходять кожного дня на проду, але не хочуть поставити зірочку книзі. Я маю на увазі не ті оцінки, що йдуть після кожної глави - вони мені нічого не кажуть, бо я бачу лише усереднений результат. А саме зірочки, які ви можете поставити зі сторінки анотації. Це маркер для мене, що вам цікаво і що книгу варто продовжувати викладати. Як і ваши коментарі.