Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

На спині в мене був ранець під зав‘язку набитий інструментами і професійним знаряддям, все акуратно складене, щоб не рухалося і не шуміло. Його було набагато більше ніж я зазвичай беру на діло, але я планувала перетворити закинуту віллу, по сусідству з Гейрусовою, в свою базу, щоб щоразу не тягати все необхідне.

Мої ножі були змащені сажею, щоб випадково не блимнути у невідповідний момент. Я підготувалася найкраще, як тільки могла.

Покинутій віллі було далеко до Гейрусової. В неї була стіна, але низька, зроблена з дерева і стара, в деяких місцях вона сильно покосилася. Вона була швидше декоративною, навіть коли була новою. Тепер жимолость, мальви та повзуча лоза поступово руйнували її. Коли я нарешті дісталася до стіни, то поповзла вздовж неї з протилежного від Гейруса боку, поки не знайшла пролом настільки широкий, що можна було пролізти. Я пролізла, затягнула за собою ранець. Вже на подвір‘ї я присіла і сто ударів серця вслуховувалася в ніч. Нічого, крім періодичних криків нічної чайки, і шелесту вітру в буйних хащах, які колись були невеличким доглянутим садом. Я спостерігала за темним будинком з облізлою фарбою, шукаючи якихось ознак руху. Нічого. У яскравому місячному світлі вілла виглядала мертвою.

І саме тоді, коли я вирішила, що вона дійсно покинута, я почула, як зліва від мене під чиїмись ногами хрустить гравієва доріжка. Я завмерла з ножем у руці. Я нічого не бачила, листя було надто густим. Я слухала, як хтось пройшов зліва майже до моєї схованки, тоді почула, що кроки віддаляються.

Якби я мусила вгадувати, то це був вартовий, що робив обхід подвір‘я. Але мені не треба було вгадувати. Я мала цілу ніч. Я полізла вперед, повільно і тихо крізь густі кущі, поки переді мною не відкрився чіткий вид на віллу. Це була двоповерхова будівля. Судячи з розташування, вона мала внутрішній двір. Назовні було мало вікон, всі вони надто малі, щоб пролізти. Все буде сфокусоване всередину, на внутрішній двір, напевно вкритий плиткою, з фонтаном посередині. Коридори на обох поверхах будуть проходити вздовж зовнішніх стін. Питання полягало в тому, чи будівельник порушив традиційне розташування вілли, щоб охопити вид моря з кручі? З місця, де я знаходилася, не було видно, але я вважала, що це можливо.

Якщо хтось патрулював тут подвір‘я, то це безумовно були люди Гейруса. Той, хто завідував його безпекою не був ідіотом. Коли хтось спробує пробратися на віллу еламнерця, він майже обов‘язково скористається покинутим будинком по сусідству. Гран Офір, північний сусід покинутої вілли, не став би забивати собі голову такими мірами безпеки. На його віллі жила коханка, яка зараз була у від‘їзді. Яких тільки цікавих та пікантних новин не почуєш, сидячи “У Тамбора”.

Потрібно було приймати рішення. Я планувала організувати базу в покинутому будинку і спостерігати за подвір‘ям еламнерця з даху. Вичислити скільки охоронців і як вони змінюються. Чи в них були пси. Побачити, що можна побачити всередині вілли з безпечної відстані. Цей патруль ускладнював справу. Я все обміркувала і вирішила, що ризики не переважують ймовірної вигоди.

Я сиділа в темряві, цілковито нерухомо. Два нічних метелики, що пурхали навколо моєї голови, сіли мені на руку. Почали паруватися. Я не звертала на них уваги, хоча вони були завбільшки з мою долоню. Втрата концентрації може бути фатальною. Десь за пів години вартовий зробив ще один обхід. Він був озброєний коротким мечем і арбалетом. Меч був у піхвах, приклад арбалета впирався у згин руки. Вартовий поводився доволі професійно. Він розглядався довкола і не розмовляв сам з собою, не наспівував, не насвистував. Він був одягнений в камзол і просторі, майже мішкуваті штани, запхані в низькі чоботи. На ньому не було кольчуги, принаймні в цьому я впевнена. З такої відстані було важко сказати, чи його камзол був з підкладкою, чи мав нашиті залізні пластини. Обидва варіанти були широко розповсюдженими.

Коли він вирушив геть від мене і в напрямку вілли Гейруса, я швидко і тихенько сковзнула наліво, до кручі. Там був мій найкращий шанс пробратися в напівзруйнований будинок.

Коли я дісталася за віллу, мене чекали гарні новини і погані новини. Гарні новини полягали в тому, що задньої стіни практично не було, щоб забезпечити вид на море вона складалася з ряду величезних вікон з поламаними віконницями. Більшість з цих віконниць були недбало поскладані на землі десь за п‘ять метрів від стіни. Тепер це був ряд відкритих, зяючих отворів. Погані новини полягали в тому, що крім цієї низької, широкої купи віконниць між будинком і кручею не було абсолютно жодної криївки. А всередині будинку знаходилися ще два вартових.

Я повільно відсунулася назад, в глибоку тінь велетенського дерева і почекала ще трохи. Вслухалася в глухий шум хвиль, що билися об скелю в десяти метрах піді мною. Нарешті з-за далекого рогу вийшов патрульнийй і обмінявся кількома словами зі своїми двома товаришами. Через шум прибою я не чула, про що вони розмовляли.

Здається один щось буркнув і вирушив у обхід, з арбалетом перекинутим через плече.

Я вирішила, що не варто ризикувати, намагаючись пробратися в закинуту віллу. Якщо залізу, потім доведеться вибиратися. Я знов опинилася на перепутті. Піти додому, придумати якийсь інший підхід. Або рушити вперед, на віллу Гейруса, практично наосліп. Я не обманювала себе. Якщо я піду сьогодні на віллу Гейруса, то для того, щоб вбити його. Я могла дати собі спокій, якщо захочу. Корбін не просив помститися за його смерть. Він тільки попросив доглянути за псом.

Я пригадала слова Клюге. Спочатку вони відрізали йому пальці, тоді відпустили. Потім вбили, просто заради забави.

Сьогодні гарна ніч, бо краще раніше, ніж пізніше.

Я пішла на безпечній відстані за патрульним назад до точки входу, тоді обережно рушила в бік вілли еламнерця, крізь густі зарості, що виросли в саду перед будинком. Підійшла до напівзруйнованої стіни і виглянула. Поміж стінами було близько десяти метрів відкритої землі, яка проходила до самої кручі. Тут хтось підстригав рослини, ніщо не росло вище щиколотки. Я не бачила нікого на протилежній стіні, але була готова поспорити на золото, що звідти