Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

Я обережно, тихенько пройшла вздовж напівзруйнованої, вкритої лозою стіни, що пролягала паралельно до вілли еламнерця, назад до кручі. Коли я дійшла до рогу старого будинку, то перестрибнула через низьку стіну, щоб вона була між мною і вартовими розташованими в покинутій віллі. Тоді я проповзла в тіні стіни решту шляху до кручі. Там зупинилася, витягнула зі свого ранця мішечок зі смолою, змастила руки й знов заховала його. Кілька разів глибоко вдихнула. Тоді, прошептавши коротку молитву до Восто, бога дурнів і п‘яничок, я почала злізати вниз по кручі.

Я опустилася достатньо, щоб бути невидимою для всіх, хто не стояв прямо на краю кручі. Круча була гранітною і надавала міцну опору для рук і ніг. Але ранець переміщав мій центр рівноваги надто далеко над водою, а скеля була слизькою. Я намагалася не дивитися вниз. Якщо впаду, мені гаплик. Саме падіння, швидше за все, не вб‘є мене, якщо я тільки не впаду на одну з зубчастих скель внизу. Але у воді були істоти, які докінчать справу. Фекли. Сірі урду. Не дарма море називається Драконовим. А ще я не вмію плавати.

Повільно, обережно, не звертаючи увагу на піт, що заливав мені очі, я дряпалася вбік по кручі. Я підтримую себе в чудовій спортивній формі; доводиться. Але через п‘ять хвилин в мене тремтіли стегна, а м‘язи пліч палали від зусилля. Прибій бив і гарчав, голодний шлунок, що очікував, коли ласий шматок впаде на зуби скель внизу.

Коли мені здалося, що я пробралася достатньо далеко, то повільно, обережно підлізла вверх і виглянула. Я пролізла десь метр за ріг будинку. Тут, на щастя, не доведеться мати справу з вкритим шипами, отруйним собачим зубом. Між кручею і стіною було пів метра скелястої землі, вкритої глибокою тінню. Кращого годі й сподіватися. Я видряпалася вгору і лежала на животі, важко дихаючи. Я була впевнена, що підтримувала себе в чудовій фізичній формі, але очевидно, що я пила забагато вина і мало тренувала. Віддихавшись, я обережно виплуталася з ременів ранця і витягнула все, що мені знадобиться. Насправді, не так вже й багато. Невеличка кішка з шовковою мотузкою. Відмички. Пляшечка з олією. Мішечок зі смолою. Пара міцних рукавиць, щоб забезпечитися від скла на стіні. Зброя вже була захована на мені, більше, ніж може стати в пригоді за одну ніч.

Деякі злодії воліють носити з собою багато складних інструментів. Я волію подорожувати порожняком, якщо тільки не знаю, що мене ніхто не потурбує, або якщо не потрібно принести щось для конкретного завдання. Це була розвідка, і можливо вбивство, а не крадіжка. Я вб‘ю еламнерця, якщо зможу, але я не розраховувала, що мені так пощастить. Поки не проберуся в середину, важко сказати, які в мене шанси. Я натягнула маску на обличчя і взяла в руки кішку.

Найнебезпечніша частина роботи з кішкою це шум. В глуху ніч сталь по каменю видає характерний звук. Ось чому я загортаю свою в бавовняну тканину. Якщо кинути її добре, то зубці зачепляться через тканину, якщо ні, то не доведеться переживати, що сталь заскрегоче по каменю, коли ти потягнеш кішку назад, щоб кинути ще раз. Правда зараз, коли внизу шумів прибій, мене це не надто турбувало. Навіть кажан навряд чи почув би щось.

Я притулилася спиною до стіни, і з мотком шовкової мотузки в руці, високо підкинула тризубу кішку. Вона перелетіла через стіну, і я почала намотувати мотузку. Кішка зачепилася, і я потягнула сильніше, нарешті навалилася всією вагою. Кішка втрималася. Пощастило з першого кидка. Я трохи переживала, що скло може прорізати мотузку. Та на це не було ради.

Рукавиці були такі грубі, що мішали мені, але я досить швидко вилізла по мотузці нагору, і оглянувши пітьму в пошуках якогось руху, обережно і тихенько очистила широку ділянку стіни від скляних уламків. Тоді я лягла животом на стіну, повернула кішку в інший бік і спустила мотузку на подвір‘я вілли.

Існував шанс, що хтось зауважить мотузку, але існував ще більший шанс, що коли я виходитиму, мені доведеться поспішати, а кидати заново кішку, поки люди будуть намагатися вбити мене, мені не хотілося. Ти прораховуєш шанси, а тоді пробуєш своє щастя. Я встала на стіні, зісковзнула вниз, якусь мить повисіла на кінчиках пальців, а тоді тихенько зіскочила в тінь біля стіни. Так тихо, як тільки могла, я наблизилася до темного, закритого віконницею вікна.

Ножем я відсунула засув на віконниці, а тоді кінчиком ножа легенько штрикнула далі. Ніякого скла, ніяких вікон з пергаменту. Тільки зламана віконна рама, що починалася на рівні пояса.

Я прислухалася, заглянула в щілину у віконниці. З іншого боку темрява і тиша, спокій притаманний порожній кімнаті без жодних ознак життя. Я вирішила ризикнути і прокрастися в кімнату. Коли я ледь відчинила віконницю, достатньо, щоб протиснутися, то кімнату все одно залило місячне світло. Я завмерла.

Я майже не помилилася на рахунок кімнати. В ній не було жодних ознак життя, але вона була не зовсім порожньою.

На підлозі лежав труп якогось чоловіка з кинджалом в серці. Судячи з шовкового халата, темної шкіри й намащеного оливою, кучерявого волосся, це був еламнерець. Хтось крейдою намалював на паркеті навколо нього захисне коло. Крові не було. Проте на обличчі трупа застигла божевільна посмішка. В кімнаті відчувалася неприємна атмосфера… ворожості. Наче саме повітря всередині бажало мені зла. Злі, злі чари, які, мабуть не варто випробовувати.

Ще один нічний метелик пролетів повз моє плече у кімнату і відразу впав на підлогу, мертвий.

От, лайно.

Тоді щось вдарило мене, раз, другий, з диявольською швидкістю. Я відчула в плечі спалах нестерпного болю та жорстокий удар в голову, і провалилася в чорне провалля непритомності, я знов відчула, як жовч безпричинної ненависті закипає