Читати книгу - "Темний ліс"

Це врятувало йому життя.

Бо поки вони спілкувалися, на дорозі просто перед ними зіткнулися лоб у лоб два автомобілі. Звук від удару ще лунав, коли водій іншого авто — «Фольксвагена Поло» — рвучко вивернув кермо, щоб уникнути зіткнення, й влетів саме туди, де стояла пара. Тож випадкове падіння Ло Цзі щасливо вберегло його від наїзду. «Поло» бампером зачепив лише одну ногу, яка ще висіла в повітрі, тож Ло Цзі розвернуло на землі на 90 градусів і перед його обличчям виявився багажник авто. Зі свого місця він не почув глухого звуку удару, але виразно побачив, як тіло жінки перелетіло через дах автомобіля й упало на проїжджу частину, мов безжиттєвий манекен. Бризки крові, які воно залишало по собі в польоті, мовби мали певне таємне значення. Вдивляючись у кривавий символ на землі, Ло Цзі нарешті згадав її ім'я.

* * *

У невістки Чжан Юаньчао почалися перейми, і її доправили до пологової зали, а всі інші члени родини у нервовому очікуванні з'юрмились у передпокої, де на настінний монітор виводилися показники життєдіяльності породіллі та немовляти. Чжана як ніколи досі сповнювали відчуття теплоти й людяності, схожі на згадки про давній приємний затишок Золотої доби, зруйнований Епохою кризи.

У передпокій зазирнув Ян Цзіньвень. Першою думкою, яка промайнула у Чжана, щойно він побачив товариша, було припущення, що той шукає нагоди, аби, вибачившись після сварки, наново налагодити стосунки. Проте швидко виявилося, що припущення помилкове: Ян і не привітався як слід, а схопив Чжана за руку й потягнув із передпокою в лікарняний коридор.

— Ти справді вклався у фонд порятунку? — запитав він.

Чжан відвернувся, не вшанував його відповіддю, та її легко можна було зрозуміти з пантоміми: «А тобі що до того?».

— Ти поглянь, сьогоднішня, — Ян простягнув газету, де в заголовок була винесена головна новина дня, видру-кована величезними літерами: «СПЕЦІАЛЬНА СЕСІЯ ООН УХВАЛИЛА РЕЗОЛЮЦІЮ №117, ЯКОЮ ЕСКАПІЗМ ВИЗНАНИЙ ПОЗА ЗАКОНОМ».

Чжан пробіг очима статтю:

На спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН абсолютною більшістю голосів прийнято резолюцію, що проголошує доктрину Ескапізму порушенням міжнародних законів та суспільних звичаїв. У висловах, далеких від дипломатичної мови у тексті резолюції рішуче засуджуються розбрат і сум'яття в людському суспільстві, спричинені згубним впливом ідей втечі. Ескапізм таврується як безсумнівний злочин проти людства з точки зору норм міжнародного права. Резолюція закликає країни — члени ООН якнайшвидше впровадити відповідні норми й у національному законодавстві, щоб запобігти поширенню цього шкідливого руху.

У своїй промові Повноважний представник Китаю при ООН знову наголосив на відданості Китайського уряду ідеям боротьби з Ескапізмом і від імені китайських влади й народу рішуче підтримав ухвалення Резолюції №117. Він процитував лист-зобов'язання Китайського уряду щодо негайних заходів з розробки й імплементації у законодавство відповідних норм та ефективного комплексу дій, спрямованих на запобігання розповсюдженню ідей Ескапізму. Наостанок він сказав: «Ми маємо зміцнювати єдність і бути солідарними з міжнародною спільнотою в часи кризи, підтримувати принцип, визнаний міжнародним співтовариством: усе людство має рівне право на виживання. Земля — домівка всього людства, й ми не повинні відмовлятися від неї».

— Як… чому це? — розгублено пробурмотів Чжан.

— Хіба не зрозуміло? Трохи пометикувавши, легко втямити, що втеча до безкрайого космосу ніколи не спрацює. Проблема того, хто залишається, а кому пощастить відлетіти, апріорі не може бути вирішена. Ідеться не про звичайну соціальну нерівність, до якої ми всі звикли. Тут питання ставиться руба: хто житиме, а хто — приречений на смерть. І зовсім не важливо, за яким критерієм відбуватиметься відбір щасливців: еліта, багатії, чи прості смертні. Допоки хоч одна людина залишається на смерть, цей факт означає крах основних людських цінностей і етики, хоч би якою була мета проекту! Права людини та концепція загальної рівності глибоко закорінені в людських серцях. Нерівність у питаннях виживання — найгірша, а народи та країни, що залишилися на узбіччі, нізащо покірно не очікуватимуть власної загибелі, якщо інші мають шанси на порятунок. Запекла конфронтація між двома угрупованнями обертатиметься на жорстоку боротьбу, аж поки хаос не охопить усю земну кулю. І ось тоді вже точно ніхто нікуди не відлетить! Резолюція ООН дуже мудра та своєчасна… Чжане, то скільки ти ввалив грошей?

Чжан швидко дістав мобільний і набрав номер Ши Сяоміна, але абонент виявився поза зоною досяжності. Ноги в старого підігнулися, й він почав сповзати стіною вниз, аж поки не опинився на підлозі. Чжан вклав у ту справу 400 000 юанів[10].

— Телефонуй у поліцію! Є одна річ, якої малий Ши не знає: у старого Мяо є контакти його батька, відомо, де той працює. Нікуди цей шахрай від нас не подінеться.

Чжан так і сидів спиною до стіни. Нарешті похитав головою і насилу озвався:

— Його знайти ми зможемо, а ось гроші — навряд, він давно їх кудись прилаштував. Що я скажу родині?

Почувся крик немовляти, і медсестра вигукнула: «Номер дев'ятнадцятий, хлопчик!». Чжан підхопився з місця і кинувся до передпокою. Зараз усе інше здавалося несуттєвим.

Упродовж тридцяти хвилин очікування, поки народжувався його внук, десять тисяч інших немовлят Землі побачили цей світ, і їхній крик злився у могутній, чудовий хор. Ще до їхнього народження закінчилася Золота доба людства, й попереду на них чекали тільки складні часи та грізні випробування.

* * *

Єдине, що Ло Цзі знав достеменно: крихітна кімнатка, в якій його замкнули, розташовується під землею, дуже глибоко під землею. Всю глибину спуску він відчував ще в ліфті (це був один із тих старомодних механізмів із ручним управлінням із кабіни, які майже зникли нагорі), і його відчуття підтвердилися нумерацією поверхів, які вони проминали. Ліфт зупинився на –10-му! Ло Цзі знову обвів кімнатку поглядом: простеньке вузьке ліжко, інше немудряще вмеблювання та старовинний письмовий стіл із масивного дерева. Аж ніяк не тюремна камера, радше кімната охорони. Вочевидь люди тут не з'являлися давненько, бо хоча постільна білизна й була свіжа, на всьому довкола лежав наліт вогкості й цвілі.

Вхідні двері прочинилися, й до кімнатки увійшов дебелий чолов'яга середнього віку з очевидними ознаками втоми на обличчі.