Читати книгу - "Скорочено Майстер і Маргарита"

Слідству на кожному кроку доводилося переборювати труднощі. Не було афіш про сеанс чорної магії, бо за ніч їх заклеїли новими, не було контракту з магом, ніхто навіть не міг точно пригадати прізвища артиста — чи то Воланд, чи то Фаланд. У бюро іноземців ні про якого Воланда-Фаланда й не чули. Касу не відкрили, а сповістили, що спектакль відміняється. Черга потроху, але розпалася. Бухгалтер Василь Степанович поїхав у Комісію видовищ і розваг з доповіддю про вчорашні події. Його вразило, що ні один таксист не хотів везти його, коли він показував червонця, бо всі вони стали жертвами фокусів мага, коли червонці у руках перетворювались на наклейки від пляшок, бджіл тощо.

Діставшись Комісії, Василь Степанович став свідком жахливих подій: замість голови комісії Прохора Петровича у кріслі сидів костюм і підписував папери. Сталося це так: секретарка голови, красуня Ганна Річардівна, побачила у приймальні величезного кота, схожого на бегемота, і крикнула йому "брись!", кіт втік, а натомість заходить товстун, теж схожий на кота, і миттю у кабінет. Прохор Петрович, звісно, розлютився, що без доповіді, і й сказав, що він зайнятий, але товстун нахабно відповів, що хай не бреше, нічим він не зайнятий, тоді голова наказав вивести нахабу й додав, "щоб чорти мене взяли", товстун сказав, що це можна зробити і — ось на місті голови сидить костюм і пише, пише. Василь Степанович зрозумів, що толку тут не доб'єшся, тому вирішив завітати у філію комісії у Ваганьківському провулку. Але тут чекала нова несподіванка: весь штат філії співав на своїх робочих місцях. З'ясувалося, що директор філії дуже полюбляв усякі гуртки, за рік він організував гурток з вивчення Лєрмонтова, шаховий, пінг-понгу і верхової їзди, а літом загрожував гуртками з греблі і альпінізму. Того дня він прийшов у обідню перерву з якимось довгим громадянином у картатих штанях і тріснутому пенсне, що відрекомендувався спеціалістом по організації хорового співу. Майбутні альпіністи зрозуміли, що не відкрутитися, почали записуватися. Картатий спеціаліст-хормейстер благав грянути "Славне море". Вони заспівали перший куплет і добре вийшло. Потім хормейстер сказав, що вийде на хвилинку, але не прийшов й через десять хвилин. Всі зраділи, подумали, що той втік, і зібралися розходитися, але несподівано мимо волі заспівали другий куплет. Розійшлися по робочих місцях і знову заспівали, та так складно, наче всі дивилися на невидимого диригента. Виявилося, що зупинитися вони не можуть, помовчать хвилини зо три і знову починають. Через чверть години весь склад філії розмістили на трьох вантажівках і повезли у клініку Стравінського, дорогою вони співали.

А ще через півгодини Василь Степанович намагався здати гроші у фінансовому секторі комісії. Ніяких ознак безладдя він тут не побачив, було тихо, як водиться у пристойному закладі. Бухгалтер просунув голову у віконце з надписом "Приймання сум" і попросив доходний ордер. Але віконце перед ним зачинили. Це було вперше за тридцять років його бухгалтерського стажу — ніхто й ніколи не відмовлявся отримати гроші. Незабаром віконце таки відчинилося, бухгалтер заповнив ордер, і розв'язав свій пакунок, і в очах у нього стало темно — у пакунку лежала іноземна валюта: фунти, долари, гульдени... І тут же Василя Степановича заарештували.

Глава 18

НЕВДАЧЛИВІ ВІЗИТЕРИ

У цей же час із плацкартного вагону київського поїзду, що прибув у Москву, вийшов пристойний громадянин з невеличкою валізою — Максиміліан Андрійович Поплавський, дядько покійного Берліоза, економіст-плановик, що проживав у Києві. Причиною його приїзду стала телеграма, яку він одержав пізно увечері, зміст ЇЇ був такий: "Мене тільки-но зарізало трамваєм на Патріарших. Похорони п'ятницю, третій годині. Приїжджай. Берліоз". Поплавський не даремно вважався одним із найрозумніших людей Києва, але і його така телеграма спантеличила, та на то й розумні люди, щоб пояснювати все. Поплавський вирішив, що це телеграфістка припустила помилку, що слово "мене" з іншої телеграми, замість слова "Берліоза", яке в кінці отримало вигляд "Берліоз". І з такими поправками зміст телеграми ставав зрозумілим, хоча й трагічним. Поплавський відразу почав збиратися у Москву, але не тому, що він відчував необхідність своєї присутності на похоронах, хоча йому було й шкода племінника дружини. Справа була у квартирі.

Невідомо чому, але останнім часом Київ Поплавському не подобався, його не радували весняні розливи Дніпра і той вражаючої краси краєвид, що відкривався від пам'ятника князю Володимиру, сонячні плями, що так весело грають на цегляних доріжках Володимирської гірки. Нічого цього він не хотів, він хотів одного — переїхати у Москву. Телеграма викликала потрясіння — це був момент, впустити який було б гріхом. Ділові люди знають, що такі моменти не повторюються. Тому треба зробити все, щоб успадкувати квартиру племінника, а для цього треба приписатися у цій квартирі, хоча б тимчасово. З цією метою Поплавський увійшов у кімнату домоуправління, де за столом самотньо сидів давно не голений чоловік з полохливими очами. На запитання Поплавського, де голова правління, секретар, коли вони будуть, цей чоловік говорив щось нерозбірливе, а його очі дедалі ставали тоскні. У цей же час у кімнату зайшов якийсь громадянин і запитав члена правління Пятнажка. Той, хто сидів за столом, зблід і тихо відгукнувся на свої прізвище, громадянин сказав кілька слів йому на вухо, блідий і засмучений Пятнажко підвівся і пішов разом із невідомим громадянином. Поплавському нічого було робити, як піти у квартиру № 50.

Двері відразу відчинили, але не зрозуміло, хто, бо у передпокої нікого не було, крім величезного чорного кота, потім із кабінету вийшов Коров'єв. Максиміліан Андрійович не встиг відрекомендуватися, як Коров'єв безутішно заплакав. Дядя Берліоза був щиро вражений такою поведінкою, вже й сам хотів заплакати, але подумав, чи не прописався цей співчутливий громадянин на житлоплощі його племінника. Нарешті Коров'єв наридався, і Поплавський запитав, хто давав телеграму. Коров'єв, схлипуючи, вказав на кота — він, потім сказав, що піде приляже, може, забудеться у сні, і зник. Кіт тим часом скочив на підлогу, встав на задні лапи і сказав, що телеграму дійсно давав він, далі що? Поплавський сів на підлогу, але кіт наступав, він, здається, російською мовою питає, далі що? Дядько з Києва мовчав. Кіт