Читати книгу - "Невдячна іграшка 18+, МАРСА ЧАУНІК"

– Валю, зачекай хвилинку, будь ласка.  

До мене впевнено прямує Станіслав Маєвський вже в діловому маренговому костюмі, темних перфорованих туфлях та сорочці вальденівського відтінку з чорним діловим портфелем у руках. Зрозуміло –  Rolex на зап'ясті. Боже, який він красивий, ідеальний.

Завмираю від його голосу:

– Що?

– Хотів уточнити: ти картку взяла? 

– Так, щойно поклала в бананку поруч зі своєю. Код пам'ятаю, вчорашня дата, буду обережна. Це все? – швиденько забиваю йому баки інфою, щоб повірив. Чим більше тексту, тим я впевненіше кажу, хоч все-таки щоки покриваються рум’янцем. Дожилася, обманюю такого чоловіка, від якого у мене аж жижки зводить. Забороняю собі думати про це.

– Тоді чудово! Не економ. Скоро вже вересень, почнеться школа. Купи все необхідне, аби ти не озадачувалась щоранку, що одягти на заняття, обіцяєш? Ти красуня, і маєш виглядати відповідно, домовились? – Станіслав наче відчуває мою брехню, так деталізує своє прохання, але я все одно не здамся. Окликаю Віталіка, а Стасу киваючи головою, кажу:

– Домовились! Обіцяю! Все буде добре. 

Ми всі дружно виходимо з квартири, спускаємося на перший поверх будинку і розходимося. Стас прямує до свого джипа, а Віталій підводить мене до новенької Toyota CAMRY. Здивовано округлюю очі:

– Твоя?

– Так, моя. Тиждень тому змінив свою Škody. Отримав гонорар за перемогу в чемпіонаті…, – Віталік говорить так спокійно, наче перемагати у змаганнях такого рівня явище буденне. Хоча для нього так.  

– Зізнаюсь чесно, приємно вразив, – кажу це з таким захопленням в очах. Який він молодець, мій друг Віталій: цілеспрямований, амбітний, наполегливий, послідовний. Треба мені стати хоч трішки схожою на нього, розставити пріоритети у житті й вперто прямувати до цілі. 

– Дякую! Я старався…, – задоволено посміхається, відкриваючи мені передні двері свого авто. Всідаюся в м'яке шкіряне крісло. Вражає і салон, і панель керування, зручне кермо… Поки я пристібаю ремінь безпеки, Віталій займає водійське місце, защіпає пасок. – Ну що, куди? В який торговий центр поїдемо?

Я, довго не думаючи, обираю той, який подалі від нашого котеджного містечка, і який терпіти не може моя тітка Людмила: надто великий, і вона губиться у ньому. А мені ж не треба обійти весь. Достатньо двох трьох магазинів. Озвучую Віталію ту новомодну назву, він задає координати GPRS-навігатору, і ми вирушаємо за моїм оновленим гардеробом. Стас вже поїхав у справах.