Читати книгу - "Джонатан Стрейндж і м-р Норрелл, Сюзанна Кларк"

М-р Марстон, чорнявий молодик, і сам знав, що це Норреллова карета. Тільки-но він її запримітив, як покинув свій пост біля огорожі й рушив уперед.

І навіть модно вбрана дама розвернулася й рушила до будинку, вочевидь, із наміром поглянути на Головного Мага Англії.

Перед будинком карета зупинилася, з козлів спустився слуга й відчинив дверцята. Вийшов м-р Норрелл, замотаний у безліч кашне, через що він скидався на товстуна. М-р Марстон привітався й одразу же заговорив. М-р Норрелл нетерпляче похитав головою і відмахнувся від нього.

Модно вбрана дама проминула Чилдермасса й Лукаса. Вона мала дуже блідий і серйозний вигляд. Чилдермассові здалося, що люди, не байдужі до жіночої вроди, певно, назвали би даму красунею. І роздивившись її зблизька, повірений м-ра Норрелла запідозрив, що звідкись її знає.

— Лукасе, — пробурмотів він, — що це за одна?

— Пробачте, сер. Здається, я її вперше бачу.

Біля східців карети м-р Марстон напосівся на мага, і м-р Норрелл сердився все більше. Роздивившись по сторонах, він побачив неподалік Лукаса з Чилдермассом і кивком покликав їх.

Саме в ту мить модно вбрана дама підступилася до нього впритул. Здавалося, вона теж хоче звернутися до м-ра Норрелла, але ні, наміри її виявилися інакшими. Зі своєї муфти вона дістала пістоля і з найспокійнішим видом націлила його прямо в серце магові.

М-р Норрелл і м-р Марстон витріщилися на неї.

Кілька речей сталися водночас. Лукас випустив із рук Чилдермасса, який каменем рухнув на бруківку, а сам побіг рятувати хазяїна. М-р Марстон схопив леді за талію. Дейві, кучер м-ра Норрелла, зістрибнув із козлів та перейняв руку з пістолем.

Чилдермасс лежав на снігу поміж скляних осколків. Він бачив, як надприродно легко жінка вирвалася з обіймів м-ра Марстона і штовхнула його на землю з такою силою, що той не подужав підвестись. Стукнула Дейві у груди своєю тендітною ручкою в рукавичці, від чого кучер відлетів на кілька ярдів назад. Лакей м-ра Норрелла — той, що відчиняв дверцята карети, — спробував був збити її з ніг, але не завдав їй ані найменшої шкоди. Вона просто поклала йому долоню на обличчя (немовби осінила найлегшим доторком на світі), і він осів на землю. Лукаса вона просто вперіщила пістолем.

Чилдермасс погано розумів, що відбувається. Він ледве підвівся і ступив кілька кроків уперед, не тямлячи, йде він по Гановер-сквер чи якимсь стародавнім шляхом у Фейрі.

М-р Норрелл перелякано вирячився на жінку, але був надто нажаханий, щоб закричати або втекти геть. Чилдермасс примирливо простягнув до дами руки.

— Мадам… — почав був він.

Вона й не глянула на нього.

Чилдермассу паморочилося від снігопаду. Як він не старався, втриматись на Гановер-сквер йому не вдавалося. Моторошний пейзаж його не відпускав; м-ра Норрелла вб’ють, і Чилдермасс нічим не може цьому запобігти.

А потім сталося щось дивне.

Сталося щось дуже дивне. Зникла площа. Зникли м-р Норрелл, Лукас і решта з ними.

А от леді залишилась.

Вона стояла обличчям до нього на стародавньому шляху під небом, у якім вирувало чорне птаство. Вона підняла пістоля й націлилася із Фейрі прямо в Англію, у серце м-ра Норрелла.

— Мадам, — знову промовив Чилдермасс.

Вона позирнула на нього з холодною пекучою люттю, і він зрозумів, що немає на світі слів, які б її спинили. Ні на цьому світі, ні в будь-якому іншому. Тому він зробив єдине, що спало на думку. І схопився за дуло.

Пролунав постріл, нестерпно гучний звук.

Саме сила звуку, припускав Чилдермасс, повернула його в Англію.

І ось він уже напівсидів-напівлежав на Гановер-сквер, притулившись спиною до каретних східців, і не розумів, живий Норрелл чи ні і де він узагалі подівся. Треба б іти шукати хазяїна, але Чилдермасс відчув, що насправді йому однаково, тому лишився сидіти на місці.

І тільки коли прибув лікар, Чилдермасс збагнув, що леді таки когось підстрелила і цим кимось був він.

Решта дня, як і більшість наступного, збігли в мішанині болю та опійних марень. Інколи Чилдермассові здавалося, ніби він стоїть на стародавньому шляху під небом, яке говорить до нього, аж раптом виявлялося, це Лукас гомонить про ватрушки й відерця для вугілля. Через усе небо був натягнутий канат, по якому йшло чимало людей, Стрейндж і Норрелл поміж них. Обоє несли в руках стоси книжок. А ще — видавець Джон Маррі, Вінкулюс і багато-багато інших. Інколи Чилдермассів біль у плечі тікав від нього на інший кінець кімнати й ховався там. В такі хвилини Чилдермассові здавалося, що це якийсь дрібний звір, про якого більше ніхто не знав. І треба було би про нього сказати, щоб його вигнали й зловили. Одного разу він навіть був помітив його огнисте хутро, яскравіше, ніж у лиса…

Увечері другого дня Чилдермассу вже добряче вияснилось, і він краще тямив, де лежить і що з ним трапилося. Близько сьомої в кімнату зайшов Лукас і приніс з собою крісло із їдальні. Він поставив його поруч із ліжком, а за якусь мить у кімнаті об’явився м-р Норрелл і вмостився на ньому.

Якийсь час маг не робив нічого, а тільки сидів, стривожено прикипівши поглядом до ковдри. Нарешті він пробурмотів своє питання.

Чилдермасс нічого не розчув, але цілком природно гадаючи, що м-р Норрелл цікавиться його здоров’ям, почав відповідати — мовляв, сподівається, що за день-два почуватиметься краще.

М-р Норрелл його перебив і повторив, тепер уже значно різкіше:

— Навіщо ви вдалися до Беласісового «скопусу»[292]?

— Що? — здивувався Чилдермасс.

— Лукас сказав, ви щось чаклували, — пояснив м-р Норрелл. — Я попросив його описати, що саме ви робили. Звісно, я впізнав «скопус» Беласіса[293]. — Вираз його обличчя став різким і підозрілим. — Навіщо ви це робили? І, що важливіше, звідки, на Бога, ви знаєте це закляття? Як я можу працювати, коли мене постійно зраджують? Просто неймовірно, як мені взагалі щось вдається, коли мої слуги вчать закляття позаочі, а учні намагаються зруйнувати всі мої звершення!

Чилдермасс подивився на мага з легким роздратуванням:

— Ви ж мене самі навчили.

— Я? — провищав м-р Норрелл ще тонше, ніж зазвичай.

— Ще до вашого переїзду в Лондон, коли ви не покидали бібліотеки в Гертф’ю, коли я їздив по всій країні, купуючи для вас цінні книжки. Ви навчили мене закляттю на випадок, коли я стріну в своїх мандрах когось, хто називатиме себе магом-практиком. Ви боялися, що існує інший такий, і він міг би…

— Так-так, — нетерпляче погодився м-р Норрелл. — Згадав. Але